Для нападника херсонського «Дніпра» Миколи Дворника минулі декілька сезонів були не дуже результативні в індивідуальному плані, але цього сезону 27-річний форвард у всіх на вустах у кожному матчі чемпіонату України. Причина нетривіальна – у Миколи Дворника вселився дух великого снайпера і хокеїст не залишає майданчик без гола у чотирьох зустрічах поспіль! Забив «восьмий» номер «Дніпра» й в останній зустрічі з «Кременчуком», причому переможний гол…

– Миколо, ваша гольова серія вражає: чотири матчі – чотири закинуті шайби в кожній грі! Із чим пов’язане таке натхнення?

– Гадаю, тут багато чинників, як хокейних, так і забобонних. Можливо, прозвучить банально, але я намагаюся вдосконалюватися, тому індивідуально працював над собою і шліфував майстерність навіть у перші місяці окупації навесні вдома у Херсоні. На вулиці біля «Фаворит-Арени» можна було змайструвати собі кидкову зону на спеціальному покритті та тренуватися скільки захочеш. Я брав із собою шайби та індивідуально відпрацьовував кидки з різних точок та в різних положеннях, зокрема з незручної руки. На таких «факультативних» заняттях здійснював не менше 100 кидків і, мабуть, ця практика зараз приносить свої плоди. Скажімо, вже цього сезону мені вдалося закинути дві зі своїх п’яти шайб з незручної руки, що буває не так часто…

– Думаю, молоді хокеїсти можуть взяти до уваги історію вашої практики.

– Чому ні?! Додатково тренувати кидок необхідно, якщо хочеш забивати та прогресувати. Чому в НХЛ будь-який гравець із різних позицій влучно кидає під поперечину? Тому що профі відпрацьовують вправи та удосконалюють володіння ключкою, кидки та катання. Навіть якщо ти майстер, то планку потрібно тримати високо, інакше програєш конкуренцію та перестанеш відповідати високим стандартам.

– А що за забобонні моменти допомагають вам феєрити цього сезону?

– За 20 років у хокеї у мене сформувалися свої прикмети та забобони навіть до переможної термобілизни. Цієї осіні удачу притягують фартові шкарпетки – переможного червоного кольору! Поки що все працює щодо бажаного результату (сміється).

– Чемпіонат тільки стартував, а ви вже розписалися у воротах усіх команд української ліги! Яку з п’яти шайб хочеться згадувати та смакувати знову та знову?

– Відзначу перший гол сезону – це завжди подія для спортсмена. Також ще свіжий у пам’яті останній «автограф» у воротах «Кременчука», тим більше, що моя шайба дещо зняла напругу в кінці за слизького рахунку – 2:1 і згодом саме вона виявилася вирішальною у важкому поєдинку.

– Ваш снайперський сплеск у поточному сезоні сильно контрастує на тлі скромної результативності минулого сезону: лише дві шайби у 25-ти матчах!

– Багато змінилося в житті: війна, окупація Херсона рашистами, зміна тренерського штабу в «Дніпрі», від’їзд легіонерів та фактор мого виходу на лід у першій п’ятірці, яка отримує багато ігрового часу, зокрема, в більшості. Окремо стоїть і психологічний аспект, який впливає на свідомість та дії на майданчику в умовах війни. Всі ми бачимо, як героїчно захищають нашу землю ЗСУ на фронті, а серед солдатів є й віддані вболівальники «Дніпра», які стежать за нашими виступами! Дивлячись, як відважно наші воїни відвойовують українську землю, мотивація та бажання битися за рідний Херсон особисто у мене зашкалює. Можливо, обставина вигризати лід на честь Херсона також залишила відбиток зі знаком плюс на моїй гольовій серії.

– Херсон – ваше рідне місто? Ви є вихованцем ДЮСШ «Дніпро» (Херсон)?

– Я народився в Яготині Київської області, а до Херсона переїхав із рідними у дворічному віці! Саме тут й робив перші кроки в хокеї з 7 до 14 років, а потім доля закинула мене до київської «Крижинки» після престижного турніру в Австрії за участю гравців 1995 р.н. У столиці я закінчував школу у спорткласі у Ігоря Архипенка, Євгена Аліпова та потім вже і під наглядом Олександра Савицького. Згодом із Києва я разом із Олександром Савицьким переїхав до новоствореного «Кременчука» і вже на Полтавщині відбулося моє знайомство з професійним хокеєм.

– Це було 8-9 років тому, а зараз Микола Дворник міцно засмучує кременчужан та Олександра Савицького в рамках XXXI чемпіонату України…

– Ми дуже хотіли перемогти не просто чергового суперника, а команду-лідера, щоби довести самим собі та хокейній спільноті, що ми можемо перемагати усіх суперників, Включаючи, лідерів і зрозуміти свої справжні можливості та перспективи.

– І якими вони вам бачаться на марафонській дистанції у сезоні? Після п’яти перемог «Дніпра» у шести матчах…

– У нас молода та амбітна команда, яка прагне весною опинитися як мінімум у фіналі плей-оф та взяти кубок! Це наша спільна мета, озвучена керівництвом та тренерським штабом. До того ж багато хокеїстів «Дніпра» розраховують отримати виклик у молодіжні та національну команди України, і цей чинник лише підвищує мотивацію та віддачу у колективі. Тож у зв’язку з цим зустріч проти «Кременчука» мала стати схожа на лакмусовий папір… До цього ми прикро поступилися «Соколу», але вже проти «Кременчука» чудово впорались із завданням грати активно на всіх ділянках майданчика!

– Установка на матч із «Кременчуком» якось відрізнялося від зустрічей на інші поєдинки сезону?

– Ми розуміли, що у Кременчуці майданчик «маленьких» розмірів і зустріч проходитиме у швидкому темпі. Готувалися належним чином і кожен гравець нашої команди «відпахав» як слід.

– У три п’ятірки важко грати чи вже звикли?

– Вкочуємось через ігри… Зазначу, що «Дніпро» добре готовий фізично і, повторююсь, у нас молода команда, тож хлопці швидко відновлюються. Так, у колективі є втрати у складі у зв’язку з ушкодженнями та хворобами гравців, але команда витримує інтенсивність та навантаження як на тренуваннях, так і в іграх. По грі з «Кременчуком» це було видно, якщо ми змогли провести три періоди на гарних швидкостях і довести зустріч до перемоги на чужому льоду.

– Крім індивідуального та командного успіху після гри партнери вручили вам військовий шолом, а з ним і звання найціннішого гравця матчу!

– Це традиція «Дніпра» – визначати MVP переможного матчу у роздягальні та вручати йому перехідну мотиваційну військову каску з фронту від наших прихільників на південному напрямку. За версією нашого воротаря Едуарда Захарченка, який визнавався найкращим у попередній переможній зустрічі, почесний шолом передали саме мені зі словами: «Спасибі Микола за те, що в гарячій кінцівці забив третій гол, після якого нам усім помітно полегшало на майданчику». Тепер, згідно з нашими правилами, найкращого гравця наступного переможного поєдинку маю визначати саме я.

– Якраз наступний календарний матч у «Дніпра» в Калуші 29 жовтня проти «Легіону». Принциповий суперник, враховуючи, що «щуки» базуються цього сезону разом із суперником в одному місті?

– Зустріч для команд з одного міста – це завжди своєрідне дербі. Чекаю на непростий для нас поєдинок навіть при тому, що «Дніпро» на старті чемпіонату вже здолав «Легіон» двічі – 7:4, 3:1. Вважаю, у команді Альберта Шафікова зібраний цікавий склад молодих та досвідчених майстрів, а його команда додає від матчу до матчу. У цьому ми особисто переконалися, коли перемогли”Легіон” у другій грі сезону – 3:1. Вже тоді суперник не хотів поступатися, багато накидав на наші ворота і сміливо ліз на п’ятачок, завдавши чимало клопоту.

…Насамкінець хотів би подякувати усім нашим вболівальникам та воїнам, які боронять кордони нашої держави і рідного міста та  побажати їм повертатися живими і цілими додому до своїх родин! Ми переможемо🇺🇦🙏🏻 Херсон – це Україна💙💛 Слава Україні!

В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ