У нинішніх обставинах тренерських штаб збірної України приречений на ретельний відбір кандидатів у національну команду з числа тих виконавців, які досі або не запрошувалися в збірну взагалі, або викликалися лічені рази. Проте навіть поміж виконавців, запрошених на грудневі збори, постать 20-річного Михайла Чіканцева виглядає, можливо, найзагадковішою. З огляду на те, що про цього хокеїста в нашій країні відомо вкрай мало. Михайло – вихованець новояворівського хокею.
Проте за молодіжні команди «Галицьких Левів» він виступав недовго і вже восени 2018-го перебрався до Словаччини. Саме звідти Чіканцева запрошували до лав юнацької збірної України для участі в чемпіонаті світу-2019 у дивізіоні 1А. Повиступавши три роки за «Пухов» і Поважську Бистрицю», цей сезон наш хокеїст взагалі розпочав у Швеції. Про деталі цього переходу, процес адаптації до скандинавського хокею гравець розповів в інтерв’ю прес-службі ФХУ.
– Михайле, наскільки несподіваним для вас був виклик від Вадима Шахрайчука?
– Приємно здивований. Зі мною перед запрошенням особисто ніхто не зідзвонювався. Надійшло запрошення у клуб. Тренер зайшов у роздягальню і повідомив, що гравця команди «Калікс» викликали в збірну. Всі хлопці почали аплодувати. Для клубу теж почесно, що його гравця викликають у національну команду. Вдячний тренерам, що помітили мене і дали такий шанс. Для мене це унікальний шанс. Дуже хочу проявити себе у матчах Різдвяного кубка в Польщі.
– Так як в Україні ви не виступали вже доволі давно, адаптовуватися в колективі було вочевидь складніше, ніж тим хлопцям, які виступають за українські клуби?
– Не грав я давно, але при цьому з більшістю хлопців знайомий. З кимось, як із Іваном Сисаком чи Євгеном Ратушним, виступали за «Галицьких Лавів», з кимось перетиналися за інших обставин. Познайомився під час цього збору з досвідченими гравцями – Андрієм Міхновим, Романом Благим, Віктором Андрущенком. Навесні дивився, як наша збірна грала на турнірі в словенській Любляні. Мав особливий інтерес, бо в команді було відразу троє колишніх партнерів за «Левами». Окрім Сисака і Ратушного, тоді грав ще Артур Чолач.
– Про клуб «Калікс», який ви зараз представляєте, не відомо абсолютно нічого.
– Ми виступаємо в третьому за силами дивізіоні чемпіонату Швеції. Дуже радий, що туди потрапив. Це сильна, конкурентна ліга, яка допомагає хокеїстам прогресувати. Тим паче, що в нас сильна команда, гарний колектив, кваліфікований тренер Міхаель Ліндґрен. Швеція в принципі – одна з найхокейніших країн світу. Тішуся, що потрапив у це середовище. У нашій лізі виступає 40 команд, які поділені на чотири групи. Найкращі команди груп продовжують боротьбу на наступному етапі. В нашій команді окрім мене є лише один легіонер – американець Ейс Кованс, який удома виступав на рівні NCAA. Це серйозно. З ним, власне, найбільше й спілкуюся. Все тому, що він теж в основному сидить вдома, рідко відлучається. Я теж особливо поки не знаю, куди можна ходити. Тому у вільний час дивимося розмаїті матчі, багато з Ейсом розмовляємо.
– Місто Калікс цікаве географічним розташуванням. Воно вас чимось вразило?
– Саме місто невеличке, але компактне, красиве. Приїхав туди у вересні і зрозумів, що мені там подобається. А потім настав жовтень і здивування, що температура раптово впала до -28, зі снігопадами. Я такого не очікував. Мені говорили, що буде холодно, але не думав, що настільки. Однак вже почав звикати і навіть отримую певне задоволення. Прокидаєшся вранці і поки йдеш по такому морозу на тренування, швидко збадьорюєшся. З кожним днем звикаю до холоду все більше й більше. Почав тепліше вдягатися – шарф, термобілизна, рукавички і валиш. Мушу сказати, що морозна погода в Швеції трохи відрізняється від нашої. Там сухіше повітря, але через близькість Балтійського моря сильніший вітер.
– А ще від Калікса недалеко до Північного полюсу.
– Сподіваюся там побувати. Наразі підібрався зовсім близько, коли їздили на виїзд до команди, яка географічно розташована ще вище, ніж Калікс. І відповідно ближче до полюсу. Взагалі, в Швеції дивує кожна мандрівка на автобусі. Дивишся у вікно, а в полях чи у лісах олені, які перебігають дорогу.
– Повернемося однак до хокею. Наскільки складно призвичаюватися до вимог шведських тренерів?
– Мені подобається шведський хокей. Через те, що там намагаються грати красиво. Там рідко трапляється озлобленість з боку суперників, команди не виходять на лід з метою розвалити гру суперника, а гравці не ставлять собі за мету постійно грати в тіло. Майже всі шведські хокеїсти красиво катаються. Це мені страшенно подобається. Гра в пас, відмінне бачення майданчика, розуміння гри – це дуже круто. Виходиш на тренування і розумієш, що потрапив у хокейне середовище. Разом з тим, мені поки трохи заважає незнання мови. Англійську вчу. Але знаю погано, шведської не знаю взагалі. Вона дуже складна. Але її теж збираюся вивчати.
Окрім мене, українців у трьох перших дивізіонах шведського хокею більше немає. Раз я потрапив туди, то треба відповідати тому рівневі. Я усвідомлюю, що знаходжуся там, де можна постійно прогресувати. У мене є розуміння, до чого треба прагнути. Поки я в «Каліксі» не на провідних ролях. Тренер випускає мене в третій чи четвертій ланках. Але при цьому тренер мені довіряє, я з ним постійно спілкуюся. Імпонує, що в ситуаціях, коли щось не виходить, тренер не обзиває, не дорікає за помилки і не каже перевдягатися, а добирає слова. Мовляв, ти хотів зробити якнайкраще, але цього разу не вийшло. А щоб вийшло, треба зробити по-іншому. І говорить, як саме. Говорить і показує.
– У нас звикли до іншого?
– Як вам сказати? В «Галицьких Левах» я грав під керівництвом тата. Це, правда, теж особливі відчуття. Бо батько мене постійно тримав у тонусі, ставився до мене особливо прискіпливо. Це важко, але я татові за це вдячний.
– За кордоном ви виступаєте вже доволі довго. В українському чемпіонаті спробувати себе не хотіли?
– У це міжсезоння мав пропозиції від окремих клубів Української хокейної ліги. Але наразі видається, що в моєму віці виступи в Швеції будуть кориснішими. Тренер «Калікса» вміє працювати з молоддю, знає до неї підхід.
– Ваші найулюбленіші хокеїсти – теж шведи?
– Мені подобається гра багатьох виконавців. При цьому в кожного є своя родзинка. Якщо когось виділяти, то згадаю Коннора Макдевіда з «Едмонтон Ойлерз». За те, що він дуже технічний і швидкий. Також імпонують Нейтан Маккінон і Кейл Макар з «Колорадо Евеленш», Метью Барзал з «Нью-Йорк Айлендерс». Вони теж красиво катаються і з майстерними руками. Дивишся на цих хлопців, а потім виходиш на тренування і намагаєшся щось повторювати.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
VBET Ukraine — Титульний партнер національної збірної команди України з хокею
