Мар’яна Галій, мама Когута Влада, гравця ХК “Легіон” місто Калуш ділиться своїми враженнями про Національний відбір й не тільки.
–Мар’яна, розскажіть, будь ласка про Вашого сина й як він потрапив в хокей?–В 2008 році в нашому маленькому містечку в Івано-Франківський області був побудований перший на Західній Україні Льодовий палац. Влад з дитинства мав певні вади з легенями й нам порадили віддати його на льодові тренування. Лікар, який порадив нам це, певне, мав рацію – за декілька місяців стан здоров’я сина покращився , запалення легенів зупинилися, а в нашу родину прийшов цей вид спорту.
–Спостерігаючи, як Ви жваво реагуєте на вправи хлопців на льоду, переймаєтесь подіями на ковзанці, складається враження, що Ви колись грали в хокей…
–Ми з батьками в команді самі доволі часто жартуємо щодо нашої обізнаності в цій грі, ну а як інакше? Ми вже 9 років в хокеї – ціла вічність..
–Як, взагалі, стан справ у «Легіоні»? Які здобуття, які проблеми в команді?
–Будемо відверті: головне завдання: це зберігти команду, залишити той костяк, який наразі формує стиль, почерк й малюнок гри. Час невблаганно плине й хлопці залишають хокей, на привеликий жаль. Хтось не вірить, що зможе досягти чогось на цьому поприщі, хтось більше часу починає приділяти навчанню, комусь забороняють професійний спорт лікарі, нічого, власне, нового – таке життя.
Але ми з нашим тренером, Альбертом Маратовичем, керівництвом ДЮСШ, ініціативною групою не байдужих батьків будемо робити все для того, щоб зберігти наш проект.
–Яку роль в цьому плані може відіграти Нац.відбір серед дітей 2005-06 років народження, з Вашої точки зору?
–По-перше, сама ідея подібного форуму – це супер. У малих останні місяці тільки й було балачок щодо цієї події.
По-друге, ми отримали певну об’єктивну інформацію, щодо реального стану майстерності наших дітей. Своєрідна шокова, в гарному розумінні цього слова, терапія: нові вправи, інші швидкості, психологічна взаємодія між тренерами й хлопцями.
–Ну й, звичайно, можливість поспілкуватися з батьками гравців з інших команд: почути й зрозуміти чим живе сучасний дитячий хокейний світ України.
–Ну а як, Ви, взагалі, оцінюєте рівень організації цього відбору? Що подобається й що ні?
–Головне, що нам подобається, це той факт, що наші калушці не пасуть задніх на фоні решти виконавців, а виглядають, досить пристойно, місцями, навіть, солідно…Бо я, як мама, дуже хвилювалась…
Для того, щоб зробити висновки щодо організації, бажано щось з чимось порівняти, але ми вперше на подібному форумі й вдячні організаторам за ідею. Ми повернемось до себе й розповімо, звичайно, іншим батькам, дітей інших вікових груп про цей відбір.
Якихись питань щодо організації й самого формату немає, але хотілось би почути від керівництва цього проекту: які плануються подальші кроки й до чого готуватися батькам дітей. Й тих, хто буде відібраний, й тих, хто ні…Це, мабуть, єдина, не до кінця зрозуміла, але, важлива річ.
–Дякую за співбесіду, успіхів Вам, вашому сину й всьому калуському хокею…
