Минулої суботи його дубль допоміг «Києву» здобути першу в клубній історії офіційну перемогу. Команда Дмитра Підгурського здолала 3:1 «Легіон» і тепер, з огляду на турнірну таблицю, навіть може подумати про боротьбу за місце в плей-оф чемпіонату України. А сам Кирило Бондаренко поступово виходить на звичний рівень результативності. Наразі в його активі вже чотири голи і три передачі у восьми проведених матчах нового сезону. В цьому інтерв’ю хокеїст розповів, чому будучи кандидатом у національну збірну України, вирішив перейти в новостворену команду, порівняв перегони на байках з хокеєм. Але розпочав все ж із найсвіжішої і приємної теми.
– Гарно нам вийшло зіграти проти «Легіона», – бере слово Кирило. – Цей матч показав, що під час міжнародної паузи ми змогли непогано підготуватися, трохи ліпше зігралися. Це наша спільна з тренерським штабом, всіма гравцями і прихильниками команди перемога. Сподіваюся, це лише початок і надалі ми будемо тільки розвивати успіх. При цьому варто відзначити, що «Легіон» грав проти нас дуже непогано. Але, можливо, ми ліпше налаштувалися зі стартових секунд зустрічі. Не виключаю, що саме гарний початок став запорукою нашого успіху (Бондаренко відкрив рахунок на 18-й секунді – авт.). Відігруватися завжди важко. Закинувши першу шайбу, потім другу, третю ми почали більше грати від оборони. В підсумку зробили менше помилок і перемогли.
– Єдине, що не вдалося – це ваш хет-трик і шат-аут для В’ячеслава Вязовова.
– Нічого, особисті досягнення в нас ще попереду. Як мої хет-трики, так і шат-аути В’ячеслава. Ця перемога має надати впевненості і стати поштовхом для кожного з нас.
– У нинішньому складі «Києва» ви виглядаєте лідером команди. Наскільки важким чи незвичним є для вас такий статус?
– Та не думаю, що я аж настільки явний лідер. У нас у команді не бракує майстровитих та досвідчених хлопців, які на лідерські ролі претендують не менше мене. В принципі, у «Києві» всі хлопці рівні і кожен виконує свою роль. За те, що мені вдається забивати, вдячний найперше партнерам за командою. На щастя, нам з кожним наступним матчем вдається грати злагодженіше. В цьому велика заслуга тренерського штабу.
– Чому вже після старту нинішнього сезону віддали перевагу саме «Києву»? Статус кандидата в збірну, мабуть, дозволяв влаштуватися в командах з чемпіонськими амбіціями…
– Насправді після початку повномасштабної війни я вирішив покинути хокей взагалі. Вирішив, що поки є змога, сконцентруюся на роботі, не пов’язаній з хокеєм. На тому, що дає заробіток мені і родині. Якби не було війни, думаю, ще кілька років був би в хокеї повноцінно. Однак все що не робиться – на краще. До того ж пізніше клуб «Київ» запропонував умови, за яких я міг би поєднувати роботу, тренування й матчі. Радий, що в мене з’явилася нагода знову повернутися на лід.
– Для цього чемпіонату з поєднанням хокею з іншою роботою ви не унікальні.
– (Посміхається). Це справді так. У нас у «Києві» вся команда така. Що ж, це гарний досвід. Якщо раніше я в день гри відпочивав, спав, то зараз прокидаюся якомога раніше, їду на роботу, а звідти – відразу на гру. Сил начебто вистачає. Я навіть трохи здивований.
– Лише з хокею зараз не проживеш?
– Так. Добре, що ми взагалі маємо змогу грати, тренуватися і виступати в чемпіонаті України. Але поки така ситуація, зараз сконцентрований на кар’єрному зростанні поза спортом. Звісно, через це доводиться іноді пропускати тренування. Але, повторюся, у нас вся команда така. Тренер ставиться до цього з розумінням. Мені особисто незвичне інше: різко покидати професійний спорт і перелаштовуватися.
– Вам лише 26 і знову ж – ви кандидат у національну збірну, маєте непогану статистику в чемпіонаті України. З таким підґрунтям можна розраховувати на успішні пошуки команди за кордоном.
– Такий варіант був реалістичним. Але я вирішив сконцентруватися на іншому виді діяльності. В цьому бачу для себе більші перспективи. Це було важке рішення. Однак воно не означає, що до хокею я почав ставитися несерйозно чи втратив амбіції. Працюю добросовісно, викладаюся на льоду сповна. Подивимося, може, мене й із «Києва» в збірну покличуть. Нічого не можна виключати.
– Судячи з ваших соцмереж, влітку ви відкрили для себе нове захоплення…
– Так. То в мене друзі займаються пітбайками. Вони мене взяли в свою команду. Я придбав собі пітбайк і тепер регулярно катаюся на «Чайці». Насправді цікавий вид спорту. Це не просто сів на мотоцикл і поїхав зі швидкістю 300 км/год. Одночасно це й техніка, і постійні тренування, відпрацьовування різних ситуацій. Виявилося, що це дуже цікаво. Пітбайк став моїм новим хобі.
– Раптово?
– Можна сказати. Друзі каталися значно раніше. Побачивши їх захоплення, спробував покататися ще роки два тому. Вже тоді зрозумів, що якщо з’явиться більше часу, теж займуся пітбайком серйозно. Час прийшов. Окрім того, граю з друзями два рази на тиждень у волейбол, відвідую тренажерний зал. Хочеться витрачати час якомога продуктивніше і розвиватися в різних напрямах.
– Пітбайк екстремальніший за хокей?
– Не сказав би. Бачите, шолом що там, що тут (сміється). На інші частини тіла теж вдягається захист. По місту ми, звісно, не катаємося, лише на автодромі. Пітбайк – це 150-200 «кубиків», сильно на ньому не розженешся. Але це одначе цікаво й класно.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
