Ілона Кіпря – 15-річна дебютантка жіночої збірної України. Під час міжнародної паузи в лютому нападниця, яка виступає в чемпіонаті Словаччини, вперше одягла синьо-жовту форму. Запитали про початок хокейної карʼєри, збірну та три країни, де Ілона встигла зіграти.
Розкажи, як ти почала займатись хокеєм?
В другому класі, це був 2018 рік, я побачила оголошення в школі про набір в хокейну секцію в Кременчуці, для мене було дивно, що також були запрошені дівчата. Тому я принесла оголошення додому батькам і ми поїхали на ролердром, тому що на той час реконструювали арену і тимчасово тренування проходили там.
Перше тренування було з 2008 роком, потім я потрапила в команду 2010 року до Смірнова Андрія Анатолійовича та Ісаєнко Дениса Викторовича. З ними я протренувалася рік на ролердромі, потім тренери переходили до 2009 року і забрали мене і ще одного хлопця. Я грала за 2009 рік, це була основна команда, але також мене звали грати за 2010, 2011 та 2012 роки. Також грала за «Ведмедів-2011» з Дніпра, яких тренував Олексій Короткий. Змагалася з хлопцями 08-09 років народження деякий час. Зараз в юнацькій збірний Малик Матвій з яким грали разом і тренувалися.
В твоєму елітпроспекті два сезони в латвійському клуб від початку повномасштабного вторгнення. Як пройшла твоя адаптація там, наскільки сприйняття до жіночого хокею відрізняється від того, в чому ти займалась в Україні?
В Латвію поїхала через місяць від початку повномасштабної війни, жила в Ризі.Там відіграла два сезони зяк і за жіночу, так і за команду хлопців. На третій сезон вийшло так, що грала тільки за хлопців в іншому місті.
Чесно кажучи, там хокей дуже схожий на український. Від початку мене прийняли в команду до хлопців, потім вже почала грати в жіночій команді Б групі, в цьому ж сезоні коли почала грати за жіночу команду паралельно грала ще за 3 команди. В кінці сезону отримала кращого гравця сезону в жіночій групі Б. Наступний сезон мене підвищили до групи А, і почала грати за команду хлопців.
А далі харківські «Пантери». Того року команда стала другою, що можеш розповісти про ті матчі
Пропозиція надійшла ще до війни. В 11 років, це означало, що в 12 вже зможу грати в жіночому чемпіонаті. Потім вже коли я була в Латвії з моїми батьками зв’язалися і ми обговорили участь, мене запрошували і на перший тур, але я була хвора і вирішили, що краще вже поїхати на другий тур. На другому турі ми поїхали разом з батьками. Я тренувалася окремо в Латвії, не було змоги тренуватися разом. Атмосфера була чудовою, все було злагоджено. Окрім чемпіонату України, двічі їздила з ними на чемпіонат Банді в Швеції.
Тепер ти в Словаччині. Чи можна її порівняти з балтійською лігою, де ти грала раніше?
Різниця дуже велика, в Словаччині відчувається інша, серйозніша гра, звісно, не так як в хлопців, але тут дозволено грати в корпус. Дуже швидкі дівчата, також перші 2-3 місяці мене приводила в ступор їхня тактика, вона кардинально інша від того, до чого я звикла. В Словаччині спочатку було дуже важко, бо я не розуміла мови, чого хоче від мене тренер, інша тактика, і складність спілкування з дівчатами. Але відчуваю свій ріст, бо однозначно, тут ліга значно сильніша.
Як проходить зараз твій клубний сезон?
Зараз я в Прешові граю за «Šarišanku». Ми повинні зіграти на наступних вихідних гру, після цього розпочинається плей-оф. Наразі ми на третьому місці.
Як ти дізналась про свій виклик до збірної? Пам’ятаєш свої перші емоції?
Мені зателефонувала менеджерка Яна Нікулічева. Я була дуже рада, чекала на цей дзвінок 2 роки.
Розкажи більше про тренування. На що звертали найбільше уваги, чи важко тобі було? Що було складнішим: лід чи земля?
Складнішими були на землі, тому що я достатньо в клубі тренуюсь на льоду, по 6 разів на тиждень, а от з «сухими» не так, тільки одна і не в спортзалі. Не скажу, що було дуже важко, це було по-іншому.
Досить молодий склад збірної був на зборі, чи важко було адаптуватись до цих умов? Можливо, когось із дівчат знала раніше?
Так, з деякими з дівчат була знайома з «Пантер», а з воротарем Анею Харківською була знайома ще з Латвії, грали в перший рік в одній команді.
Фіналом зборів став товариський матч проти Кладно. Як він проходив? Чи переживала ти, виходячи на лід?
Я переймаюсь перед кожною грою, навіть товариською. Це завжди хвилююче та відповідально. Складність була в тому, що таким складом я грала вперше.
Загалом як би ти оцінила атмосферу в збірній?
Товариська, підтримуюча, з’явились нові друзі.
Чи відчуваєш, що зможеш отримати виклик далі?
Не знаю, але сподіваюсь на це. Буду працювати надалі.
