Обдарований 15-річний нападник київського «Сокола» поділився враженнями від роботи на прем’єрних зборах кадетської збірної України (U16). Герман Росстальний розповів про хокейні пріоритети і виключну роль у своєму захопленні спортом мами.
– Германе, збірну очолює той же тренер, що й «Сокіл» 2006 року народження. Робота в клубі і національній команді якось відрізняється?
– Дуже вражений атмосферою в колективі і на льоду. Кожен, хто отримав запрошення, викладається на тренуваннях у повному об’ємі. Працюємо так натхненно, що не встигаємо відпочивати. Тренувальний процес у збірній динамічніший, ніж у клубі, бо кожен хоче довести, що в команду його запросили заслужено. У перший день тренувань ми працювали без шайби. Бігали, здавали тести. Тренери отримували потрібну інформацію. Потім почалася робота над суто хокейними компонентами.
– Загалом представників «Сокола» в першому варіанті кадетської збірної 12. Поряд з одноклубниками працюється легше?
– Найперше зауважу, що відбір у команду, із моєї точки зору, був максимально чесним. «Сокіл» 2006 року народження двічі вигравав чемпіонати України, тому ми заслужили, щоб наших представників було найбільше. Ми довго йшли до цього. Зокрема я. Отримати запрошення зі збірної України мріяв з дитинства. Тепер працюватиму ще наполегливіше, щоб не зупинитися на цій команді і надалі виступати з цією збірною на чемпіонатах світу, а в майбутньому заслужити запрошення в юніорську і національну збірні.
– Певний міжнародний досвід хокеїсти «Сокола» регулярно отримують, виступаючи у Відкритому чемпіонаті Білорусі. Там у порівнянні з нашою першістю гра відрізняється?
– У Білорусі хокей набагато швидший. Відповідно на прийняття рішень відводиться значно менше часу, ніж у нас. Окремі білоруські команди також вирізняються високою технікою. В нас так не грають. Разом з тим, можу сказати, що до суперників у чемпіонаті України ми ставимося так само відповідально, як до білоруських команд. Жодної зверхності «Сокіл» не проявляє.
– Германе, цьогоріч вам виповниться 16. У такому віці тренери «Сокола» вже залучають окремих хокеїстів до тренувань і виступів за першу команду, яка грає в УХЛ. Ось нещодавно за головний «Сокіл» дебютував 16-річний Максим Жеребко. Ви готуєте себе до можливого дебюту в дорослому хокеї?
– Я над цим задумуюся. Проте для цього мені ще працювати й працювати. Думаю, раніше, ніж через рік чи два мене в першу команду ніхто не покличе. Поряд із тим ми з сім’єю зараз думаємо, що буде корисніше для подальшого розвитку моєї кар’єри. Можливо, є сенс спробувати себе десь за кордоном – у Північній Америці чи Європі. Але поки ще не визначилися, що буде краще – залишитися тут чи кудись їхати. І якщо їхати, то куди.
– Знаю, що вам дуже допомагає з усіма хокейними питаннями мама.
– Мама в мене вкладає душу. І не лише в мене. Мама допомагає багатьом хлопцям з «Сокола». При потребі мама надає медичну допомогу. Тренери цю підтримку теж відчувають, бо мама вирішує чимало організаційних питань нашої команди. Її роль у моєму хокейному житті визначальна. Мама – людина запальна, вона полюбила хокей всім серцем.
Мама з сином
– То вона привела вас у гру?
– Ні. Це вийшло випадково. Я перейшов у школу поруч зі спорткомплексом АТЕК, де готується «Сокіл». Кілька однокласників уже там тренувалися. Серед них – Сергій Левченко, з яким ми досі виступаємо за «Сокіл» і тепер запрошені в кадетську збірну. Ось вони мене й покликали потренуватися за компанію. Перше тренування під керівництвом Сергія Карнауха справило велике враження. Після того питання, чи варто прийти на наступні тренування, вже не стояло.
– Ваші улюблені хокеїсти грають в Україні чи в НХЛ?
– У мене немає кумирів. Намагаюся звертати увагу на найсильніші риси в діях різних гравців і щось переймаю для себе, намагаюся повторювати на тренуваннях. Щось корисне можна побачити і вдома, і під час телетрансляцій. Головне – уважно дивитися.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
