Захисник і капітан «Білого Барса» Артем Гребеник у минулому сезоні вперше отримав виклик до національної збірної України. 19-річний гравець, прибувши в Бровари до команди U20, несподівано для себе вирушив із головною збірною на міжнародний турнір до Любляни. Як пройшов для нього «коронавірусний» сезон у «Білому Барсі» і які враження залишились після виступів у Словенії – хокеїст розповів у інтерв’ю з пресслужбою Федерації хокею України.

–       Через пізній старт змагань сезон у чемпіонаті України видався доволі інтенсивним. Як тобі такий графік офіційних ігор і як у цілому оцінюєш для себе цей сезон?

Восени ми догравали плей-оф, так що у нас фактично не було можливості добре підготуватись до прийдешнього сезону 2020/2021. Тобто гра в плей-оф і стала для нас підготовкою до наступного розіграшу чемпіонату України. Узагалі цей сезон 2020/2021 видався для нас дуже довгим і доволі важким, адже ми грали як у регулярному чемпіонаті, так і в плей-оф. У мене ще на додачу були виступи й за національну збірну України. 

Емоцій і сил вистачало, тож вигоряння не відчувалось. Якщо говорити про фізичний стан, то, на щастя, я не хворів на коронавірус, і травми не заважали мені під час змагального і тренувального процесу. Так що сезон пройшов доволі гладко для мене.

Якщо в цілому оцінювати його, то, напевно, клубні результати могли б бути кращими – завжди варто прагнути цього. Однак, попри всі складнощі, ми показали хорошу гру. Мені здається, що в цьому чемпіонаті мені вдалось проявити себе з кращого боку. Думаю, це зіграло свою роль у тому, що мене викликали до головної команди країни. У Любляні ж вдалось здобути важливий досвід. Так що цей сезон однозначно можна занести до скарбнички.

–       Останні чотири сезони ти проводиш у складі «Білого Барса». Чи відчуваєш прогрес у виступах за цю команду?

Прогрес для мене дуже відчутний, адже під керівництвом Костянтина Буценка та Олександра Бобкіна я отримую доволі багато ігрового часу. Завжди намагаюсь максимально використовувати ці можливості. У цілому, думаю, що за чотири сезони в «Білому Барсі» я непогано виріс у хокейному плані. 

–       Чи думав про зміну клубної прописки після тривалого перебування в білоцерківській команді?

Це цікаве запитання, але чітко відповісти на нього не можу, бо сам ще повністю не розумію, яким буде для мене наступний сезон. Час усе покаже.

–       Переходячи до теми збірної, варто зазначити, що ти ще ніколи не виступав із нашою командою на офіційних турнірах…

Так, мене вже викликали на збори команд U20 та U18. Я співпрацював із Олегом Ігнатьєвим та Олегом Тимченком, грав на кількох товариських турнірах у складі збірних, однак на офіційних змаганнях, зокрема, на чемпіонатах світу, не виступав.  

Авжеж, виклик до національної збірної України був для мене дуже великою несподіванкою. Мені було дуже приємно – емоції зашкалювали. Безперечно, рівень гри також сильно відрізняється. У командах U20 та U18 хокей дещо «дитячий», а в «націоналці» уже зовсім інші «дорослі» вимоги. 

–       Ти фактично застрибнув у «останній вагон» перед вильотом до Любляни. Чи встиг підготуватись хоча б морально? 

Я ж спочатку приїхав на збори до команди U20, тож уже певний час тренувався, але в останній момент через те, що кілька захисників основної команди випали, мене довикликав Вадим Шахрайчук. Думаю, мені вдалось себе зарекомендувати в тренувальному таборі в Броварах. Можливо, і Костянтин Сімчук із Олександром Бобкіним дали мені хороші рекомендації. Дуже радий, що все так склалось. Виклик до національної команди – це дуже велика подія. Для мене завжди честь захищати «синьо-жовті» кольори на міжнародному рівні. Думаю, я зміг гідно провести ці змагання і це однозначно допоможе мені в майбутньому.  

–       На змаганнях у Любляні разом із тобою грали і більш досвідчені хокеїсти, зокрема, Андрій Міхнов, Дмитро Німенко, Сергій Бабинець та інші. Які враження залишились від роботи з такими колегами?

Виступати в одній команді з такими гравцями – це дуже хороший досвід. Намагаєшся кожного тренування, кожного матчу взяти від них щось корисне – різні прийоми та рухи. Вони багато-чого вміють, мають досвід виступів у різних країнах і клубах. Це дуже класна можливість працювати поруч із ними. 

У тренувальному процесі ми багато комунікуємо, усі спілкуються на рівних. Старші хлопці намагаються нам підказувати різні моменти під час тренувального процесу. Поза льодовим майданчиком, авжеж, ми не так багато часу проводимо разом – усі діляться по групах за віком чи за клубами. Але все одно багато перетинаємось і можемо поговорити про що завгодно. Так що проблем із цим у команді немає.

–       На міжнародному турнірі вам протистояли команди, які нещодавно грали у найвищому дивізіоні чемпіонату світу. Сильно хвилювався, виходячи на лід проти таких опонентів?

Приховувати не буду – мандраж був. Усе ж таки це дебютні ігри за національну збірну. У перших матчах хвилювання було колосальне. Але після перших десяти хвилин на полі, перших правильних дій під час ігор нервування вщухло, а фокус змістився саме на те, що відбувалось на льоду. 

–       Чи зуміли вразити тебе суперники?

Австрія показала дуже швидкісний і силовий хокей. На таку гру дивитись справжнє задоволення. Це хокей, який показують в елітному дивізіоні. Проти таких команд дуже важко грати. І Словенія, і Франція, і Польща так само мають доволі високий рівень «дорослого» хокею, на який хочеться рівнятись. Авжеж, якщо порівнювати з рівнем гри в українському чемпіонаті, то різниця дуже значна. Порівнювати можна хіба що з Румунією в цьому випадку. 

–       Твій виступ у складі національної команди був дебютним. Але дебют трапився не лише з тобою, зокрема, Костянтин Сімчук і Вадим Шахрайчук уперше працюють із головною командою країни як її тренери. Які враження залишились від тренувань під їхнім керівництвом?

Із Костянтином Миколайовичем я знайомий доволі давно, так що я приблизно знав про його принципи роботи та чудово розумів його. Із Вадимом Валерійовичем я зіштовхнувся вперше. Але мені дуже сподобалось, як він проводить тренування, як він поводить себе під час ігор. Так що працювалось дуже добре, і я дуже задоволений рівнем тренерського штабу національної збірної. 

І Сімчук, і Шахрайчук – прихильники сучасного хокею. Вони намагались давати нам більш мобільні елементи гри. Якщо ж говорити про психологічний складник нашої співпраці, то обидва тренери завжди намагались нас підтримувати як під час матчів, так і під час тренувань. Так що було дуже приємно працювати. 

–       Сезон уже завершено. Але не за горами початок наступного. Які в тебе плани на це літо?

Коли я повернувся з Любляни, то одразу почав вирішувати питання з навчанням – багато довелось пропустити. Зараз же я планую трохи відпочити і поступово повертатись до тренувань, аби не втрачати форму. Уже з середини червня поступово буду готуватись до нового сезону.  

–       Які цілі ставиш перед собою у сезоні 2021/2022?

У Любляні я побачив, як грають у європейських чемпіонатах, тож хочеться якомога більше наблизитись до цього рівня. Розвиватися в правильному напрямі та рівнятися на зірок світового хокею.