Оборонець національної збірної України і клубу «Кременчук» поділився з прес-службою ФХУ враженнями від зборів у Мішкольці і розповів, чого очікує від першого офіційного товариського матчу національної команди в 2022 році.
– Денисе, сьогодні збірна України завершує той відрізок зборів, який було заплановано провести в Мішкольці. Відчуваєте, що вже повернули собі ті кондиції, які мали до місячної паузи, пов’язаної з війною?
– Начебто так. Більш-менш готові. Очікуємо на матчі, щоб перевірити себе в ігрових умовах. До того провели два контрольних поєдинки зі словацьким клубом «Брезно». Загалом враження позитивні. Наша команда грала в свій хокей, намагалася виконувати те, що вимагав тренер. Нападники забили багато (по вісім шайб у кожному з матчів – авт.), ми ззаду намагалися зіграти «на нуль». У першій грі вийшло, в другій трохи недопрацювали. Але рахунок там теж хороший (8:2 – авт.).
– Після першої гри тренери теж мали до гри в обороні претензії. Мовляв, суперники створили біля наших воріт занадто багато гостроти…
– Так, трохи Кубрик (воротар Дмитро Кубрицький – авт.) нас «потягнув». Провали виникали. Думаю, вони пов’язані з великою безігровою паузою.
– Здається, після важких тренувань по два-три рази на день матчі мали стати своєрідним перепочинком…
– Навантаження справді попервах були суттєвими – два тренування на льоду, одне на землі. Проте ми розуміли, що це необхідно, аби повернути оптимальні кондиції. Всі хлопці працювали добросовісно, віддавалися роботі сповна. На чемпіонаті світу налаштовуємося лише на перемогу, тому треба достойно попрацювати.
– Пригадується, під час збору в київському Палаці спорту у лютому наставник нашої збірної Вадим Шахрайчук констатував, що більшість хокеїстів не звикли до режиму тренувань два рази на добу. Зараз уже втягнулися?
– В процесі звикаєш до всього. Зараз було б набагато легше, якби не пауза, тривалістю в місяць.
– Ті ваші партнери за командою, з якими доводилося поспілкуватися, відзначали, що попервах на роботі було важко сконцентруватися через хвилювання, пов’язані з війною…
– Я не виняток. Проте нам пояснили, що на цьому етапі буде більше користі, якщо ми відстоїмо честь України на льоду. Спробуємо відстояти репутацію нашої держави зі спортивного боку.
– Пам’ятаєте, як вас застала звістка про початок російської агресії?
– Ввечері напередодні запланованого виїзду в Херсон на матчі Української хокейної ліги ми привели тренування на льоду рідного «Айсберга». Наступного дня команда збиралася вирушати в дорогу. Але удосвіта мене розбудив дзвінок: «Прокидайся, почалася війна». Нас покликали на командні збори, сказали, що треба робити. Відразу попередили, що це надовго.
– До Кременчука війна не доходила майже донедавна. Точніше, хлопці звідти гинули, але саме місто не було об’єктом російської агресії…
– Коли вже був у Мішкольці, ворог вдарив по заводу. На щастя, це поки все. Звісно, усі мої рідні, які залишилися вдома, хвилюються. Але то й зрозуміло. Більше ми хвилюємося зараз за друзів у Херсоні. Нам розповідають страшні речі. Російські солдати ходять по місту, були випадки зґвалтувань, грабують будинки і крамниці, росіяни перешкоджали рухові громадського транспорту. На щастя, з моїми близькими людьми все гаразд. Шкода, звісно, що не зміг виїхати в Угорщину Жека Ратушний. Він залишився в Херсоні. Євген допоміг би нашій команді. Але добре, що з ним усе гаразд.
– Хлопці з херсонського «Дніпра» виставляли фото, що вони в таких умовах навіть примудряються тренуватися.
– Так, бачив. Навіть не знаю, як їм це вдається.
– Нині в нашій збірній знову з’явилися ті хокеїсти, які з власної волі покидали команду торік у листопаді. Тоді в Будапешті в цій когорті цілком могли опинитися як представник «Маріуполя» й ви. Але Матусевич так само як Віталій Лялька і Роман Благий тоді прийняв інше рішення і залишився в Угорщині…
– Я порадився з рідними і вирішив, що за збірну грати треба. Кар’єра на «Маріуполі» не закінчується, а збірна країни – одна. Час показав, що я був правий в усіх аспектах. Зрештою, ні я, ні, здається, інші хлопці, тих, хто тоді залишив збірну не докоряємо. Ми давно знайомі і розуміємо, якими були мотиви того рішення. Образ немає. Зараз хлопці повернулися і ми прийняли їх доброзичливо. Думаю, ці хокеїсти підсилять нашу команду.
– Сьогодні, 14 квітня, о 19:00 за київським часом збірна України зіграє перший офіційний товариський поєдинок у 2022 році. Суперник – збірна Угорщини. З нею останнім часом ми граємо найчастіше.
– Сильний, бойовитий суперник. Ми добре знаємо одне одного. Готуємося до активного хокею. В двох попередніх матчах проти угорців у тому ж Будапешті й польському Битомі нам для перемог бракувало якихось дрібниць. Можливо, трохи не пощастило. Стиль збірної Угорщини для нас не є таємницею. Вони будуть закидати шайби уперед і бігти за ними. Головна риса цієї команди – активність.
– Вважаєте, українці за час перебування у Мішкольці вже встигли стати своїми і можуть розраховувати на певну прихильність місцевої публіки в матчі проти їх збірної?
– Важко сказати, але коли виходимо на тренування, діти, які тут починають заняття хокеєм, відбивають з нами п’ятачки. Вони стежать за нашою роботою, іноді емоційно реагують. Думаю, якась симпатія вже є.
– У тренувальному процесі чи під час перших контрольних матчів наш тренерський штаб уже моделював роботу під когось із майбутніх суперників на чемпіонаті світу?
– Найбільше ми готуємося на Польщу і Японію. Акцент на них.
– Денисе, зараз ви задумуєтеся над тим, яким буде життя після чемпіонату світу?
– Намагаюся поки абстрагуватися і думати лише про те, щоб найліпше зіграти на чемпіонаті світу. Потім ми маємо повернутися в Україну, а там буде видно.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
