Перехід одного з найталановитіших українських хокеїстів, 18-річного Данила Коржилецького з київського «Сокола» в клуб Північноамериканської хокейної ліги (NAHL) «Амарілло Вранґлерз» став головною подією у вітчизняному хокеї з часу проведення в Кременчуку на початку року Кубка України. Діставшись до нового місця працевлаштування, владнавши побутові питання і провівши з «Вранґлерз» перші тренування, нападник поспілкувався з прес-службою Федерації хокею України.
– Даниле, зі сторони ваш перехід виглядає спонтанним. Ще кілька днів тому ви готувалися до матчу «Сокола» в Харкові, аж тут – трансферна новина. Наскільки довгими ці перемовини були насправді?
– Для мене все теж виглядає блискавичним. Питання вирішилося впродовж кількох днів. Агент відправив відеонарізки з моєю грою в кілька клубів із NAHL. Того ж дня відгукнулися представники «Амарілло Вранґлерз». Владнавши всі питання, я в найкоротші терміни вилетів у США. Тренери «Сокола» перепон не чинили. Навпаки, Олег Шафаренко сказав, що тільки вітає такий крок, що йому завжди приємно, коли молодих гравців «Сокола» запрошують у сильні закордонні клуби. Тренер побажав мені всього найкращого. Ми попрощалися на позитивній ноті.
– «Сокіл» веде боротьбу за чемпіонство. Вас перспектива здобуття титулу не зупиняла?
– Задумувався, звісно, про це. Місяць тому ми виграли Кубок України. Дуже хотілося додати до цього трофею ще чемпіонський титул. Торік ми стали другими. Хотілося разом із «Соколом» піднятися на вершину. Але я зважив усі «за» й «проти». У мене з’явилася гарна нагода для особистого кар’єрного зростання. Не хотілося її втрачати.
– У вас є впевненість, що це дійсно крок уперед? Ліг за океаном багато і далеко не кожен наш хокеїст потрапляє в те середовище, яке сприяє його прогресу.
– Думаю, я потрапив туди, звідки можна підійматися на вищий рівень. Чимало людей з NAHL перебираються в United States Hockey League (USHL), найвищу серед американських юніорських ліг. Ставлю перед собою завдання – вдало відіграти кінцівку цього сезону, щоб з наступного потрапити в USHL. Зрештою, в NAHL теж буде непросто. Навіть у нашій команді є чимало хлопців, які вже мають досвід виступів в USHL. Кажуть, що різниця між цими лігами зовсім невелика. Полягає вона в тому, що в NAHL значно більше фізичного контакту. У топовій лізі переважає скіл-рух.
– Які перші враження від перебування в «Амарілло Вранґлерз»?
– Чудові. Тут організація справи – на найвищому рівні. Навіть сам не очікував. Тут є все, що потрібно для розвитку хокеїстів – гігантських розмірів зал, повністю все екіпірування, холодні ванни і лазні для швидкого відновлення після тренувань. Можу сказати, що прийняли в команді мене дуже тепло. Живу в сім’ї, разом з іще одним нападником нашої команди Ті-Джеєм Кауфісом. Він родом з Чікаґо, дуже товариський хлопець, підвозить мене на тренування. Амарілло – місто невелике, до льодової арени їхати не більше 15 хвилин. Взагалі, познайомився уже зі всіма хлопцями. Запам’ятав поки не всіх, але вже відзначив для себе, що колектив тут хороший.
– Найкращими його бомбардирами є два латвійських хокеїсти.
– З ними вже встигли порозмовляти. З Крістапсом Скрастіньшем, який є найрезультативнішим гравцем «Вранґлерз», тренери навіть награють мене в одній трійці – другій. Також з нами награється Ніклас Кемпбелл, канадець з Онтаріо. Повинен сказати, що Скрастіньш російською практично не розмовляє. То інший латвієць Ґлєбс Прохоренковс по-російськи говорить непогано. Його тітка, до речі, живе у Десні, що не так далеко від Києва. Більше того, переді мною у «Вранґлерз» з’явився третій представник Латвії – Крістапс Крістіньш.
– Враховуючи, що перед вашим від’їздом у «Соколі» з’явився латвійський воротар Марк Славінскіс, латвійських знайомств у вас останнім часом дуже багато. З Марком ви навіть інтерв’ю встигли записати (на фото).
– (Сміється). Так, пожартували з хлопцями. Марк – дуже хороший хлопець. Скрастіньш мені, до речі, сказав, що перетинався раніше зі Славінскісом. Інших двох про Марка не питав.
– З тренером «Вранґлерз» Гаррі Магудом вже встигли порозмовляти?
– Часу, щоб довго порозмовляти, ще, по суті, й не було. Вчора другий тренер Коді Джіллінґ, щоправда, вже попередив, що головний зі мною хоче перед першою грою поговорити. Оскільки граємо 5 лютого, то розмови вже очікую. Досі, поки мені звільняли місце в роздягальні, перекинулися з Гаррі Магудом банальними фразами, трохи пожартували. Крім того, Гаррі постійно під’їжджає на тренуваннях і запитує, чи розумію я вправи. Річ у тім, що в США не малюють завдань на дошках, як у нас, а пояснюють на словах.
– Наскільки відрізняються тренування у «Вранґлерз» від «соколівських»?
– Вчора підготовка напередодні наступних матчів була більше з тактичним ухилом. На нас зараз очікує серія важких поєдинків. Крім того, тут суворо ставляться до фізичної підготовки гравців. Зал у перший день мого приїзду був дуже важким. Це, мабуть, не дивно, адже, як я вже казав, ліга налаштована на атлетичний контакт. Також відзначив би, що тренування тут відбуваються майже без пауз. За кілька хвилин пояснили суть вправи – і до роботи. Хоча щодня на вході в роздягальню відразу висить склад ланок на тренування і набір вправ, які ми будемо виконувати. На лід ми виходимо з розумінням, що треба робити, тому багато часу на пояснення тренерові витрачати не треба. Тренування відбувається у високому темпі, відпочинку вкрай мало. За заняття може бути дві-три зупинки.
– Англійську мову за чотири роки перебування в Словенії ви, здається, вивчили досконало.
– Не те щоб досконало, але на достойному рівні. Чогось можу не розуміти, але таке трапляється вкрай рідко.
– «Амарілло Вранґлерз» представляє Техас, начебто незимовий і нехокейний штат.
– Це стереотип. У нашому дивізіоні саме в Техасі найбільші арени і найвища відвідуваність матчів. Хлопці кажуть, що тут всі люблять хокей. На кожному матчі на трибунах збирається не менше півтори тисячі глядачів. На ігри «Вранґлерз» проти сильних чи принципових суперників сходиться до трьох тисяч вболівальників. Тим паче, що Амарілло – місто невелике. Про нашу команду тут знають усі.
– Яке завдання стоїть перед командою в цьому сезоні?
– Мені про це поки не говорили. Але, певен, що всі хочуть вийти в плей-оф. Наразі для виходу туди нам бракує однієї позиції. Попереду ще близько 20-ти поєдинків. Сподіваюся, нам вдасться потрапити і в зону плей-оф, і зайти якомога далі там. З нетерпінням очікую свого дебюту. 5 лютого о сьомій вечора за місцевим часом і о третій ночі за Києвом граємо з «Вічіта Фоллз Ворріорз». Вони наразі випереджають нас у таблиці лише на очко.
– Знаю, що перед недавнім чемпіонатом світу серед юніорів у дивізіоні 1В ви ставили перед собою завдання закинути певну кількість шайб. Врешті, маючи в активі п’ять голів і дев’ять передач і статус другого бомбардира турніру, з ним впоралися. Зараз, напередодні старту в NAHL якусь планку перед собою виставляєте?
– Конкретної, мабуть, ні. Але розумію, що результативність треба демонструвати максимальну. Щоб просуватися по кар’єрі вище. Хоча не скажу, що боротимуся в Амарілло лише за себе і власну результативність. За першими моїми враженнями, тут такий колектив, за який варто поборотися. Мені дуже імпонує ставлення хлопців до гри, як емоційно вони реагують на вдалі моменти під час тренувань. Коли комусь щось вдається, ніхто не посоромиться постукати ключкою по бортику. Тут всі заряджені на досягненні результату. І мені вже теж хочеться допомагати «Вранґлерз».
– Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що хокеїст Коржилецький поїхав у США, щоб потрапити в НХЛ.
– Звичайно. Це найсильніша ліга, я переглядаю багато матчів НХЛ. Сказати, що маю якихось кумирів, не можу. Намагаюся підглядати щось у кожного потрохи. Подобається гра капітана «Детройт Ред Вінґз» Ділана Ларкіна. Це хокеїст, який прекрасно грає в обороні, але встигає підключатися в атаку. Це з ліворуких. А з праворуких люблю стежити за Філіпом Форсберґом, який до всього грає за «Нешвілл Предаторз», мою улюблену команду в НХЛ. Імпонує, як він відкривається, обирає позицію, кидає по воротах.
– Ви були в попередньому списку кандидатів у національну збірну України перед збором, який розпочнеться 8 лютого в київському Палаці спорту. Але у зв’язку з від’їздом перше потрапляння в головну команду країни доведеться відтермінувати.
– Не буду приховувати, що для мене велика честь – виступити в збірній України. Раніше я завжди з великим задоволенням виступав за молодіжні збірні і, сподіваюся, прийде час, коли дебютую за національну. Наразі зроблю все, щоб достойно проявити себе у США і вже крізь матчі тут заслужити на виклик від тренерів збірної у майбутньому.
– Сподіваєтеся зіграти на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В, який стартує 25 квітня в Польщі?
– Не буду загадувати. Я буду грати так, щоб бути достойним отримати виклик. А тренерський штаб нехай вирішує, потрібен я їм чи ні. Буду радий, якщо підійду команді. Також треба враховувати, що регулярний чемпіонат у NAHL закінчується 17 квітня. Тоді дізнаємося, чи потрапляємо в плей-оф.
– Даниле, за основу «Сокола» ви провели трохи більше року і виросли від масочника, який з’являвся на льоду нерегулярно, до гравця, без якого важко уявити нинішню київську команду. Чим вам запам’ятався цей відрізок кар’єри?
– Мені завжди було дуже комфортно, адже поряд були такі ж молоді хлопці – Мишко Сімчук, Дімка Кубрицький, Ванечка Сисак. І Артур Чолач, який покинув нас восени, так як я зараз. Вже за цими хлопцями сумую. У нас весь цей час була своя молодіжна «лавочка». Ми завжди видумували щось цікаве. Зрештою, мені вже бракує нашої «соколівської» компанії загалом. Про це всі кажуть, що колектив у нас просто неймовірний. У «Соколі» всі хлопці б’ються за команду і один за одного. Дуже сподіваюся, що пацани доведуть почате до кінця і стануть чемпіонами. «Сокіл» – та команда, яка заслуговує на це звання найбільше. Додам, що останнього матчу киян з «Берсерками» не бачив, бо саме в цей час у нас було тренування. Бачив, що виграли 5:2, навіть Влад Сушков забив. Та ще й у нападі грав. Молодець.
– З Чолачем перед прийняттям рішення про переїзд до США спілкувалися?
– Так, ми з Артуром на постійному контакті. Він був одним із перших, кому я повідомив, що лечу в Америку. Він і Мишко Сімчук. Обоє були дуже раді за мене, розуміли, що роблю крок вперед у кар’єрі.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
