У таборі національної збірної України, котра 7 червня розпочала неофіційний відновлювальний тренувальний збір на ковзанці ВДНГ у Києві, є двоє абсолютних новачків – 15-річний Гавриїл Сімчук і 18-річний Артем Грабовецький. Уродженець Білої Церкви Грабовецький ще півроку тому виступав за молодіжну збірну на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В. Він піднявся на новий щабель у своїй кар’єрі, але при цьому оцінює попередній сезон доволі критично.
– Артеме, не відразу вас впізнав на льоду. Де фірмові кучері?
– На літо я їх завжди зістригаю. Спекотно і це заважає, коли постійно займаєшся спортом. А до сезону волосся знову відросте і буде з-під шолома дивитися ідеально. Ще з дитинства звик до такого образу і поки не збираюся його змінювати.
– Які перші враження від роботи поруч із найкращими хокеїстами України, з легендами калібру Андрія Міхнова, Дмитра Німенка і Всеволода Толстушка?
– Насправді дуже вдячний тренерам збірної, що дали мені змогу тренуватися в такій компанії. Звісно, позаду лише три тренування. Але вже відчуваю, наскільки приємно працювати, коли люди віддають чіткі передачі, кожна дія злагоджена. Це новий і дуже корисний досвід.
– Що комплексів перед авторитетами у вас немає, було видно зокрема у внутрішньому чемпіонаті, коли масочник Грабовецький ліз із кулаками на набагато досвідченіших опонентів.
– (Посміхається). Бувало. Хокей – то такий вид спорту, в якому не можна боятися, треба постійно демонструвати характер. Тим паче молодий гравець завжди повинен лізти, проявляти себе всіма можливими способами, давати відсіч.
– То вас знані своїм темпераментом клубні тренери Олександр Бобкін і Костянтин Буценко таким зробили?
– Вони сильно вплинули на мене. Але бійцівські риси у мене в характері. Дуже змушувати мене не треба. Олександр Васильович постійно підкреслює, що молодий гравець повинен себе показувати, а не залишатися в затінку. Навіть коли безнадійно поступаєшся в рахунку, треба битися до кінця, створювати заділ на наступний матч з тим же суперником.
– Щоб і вони, і ви були мотивованими, кожен мав за що відповідати в майбутньому.
– Саме так.
– На відміну від більшості хокеїстів, які приїхали на цей збір, від початку війни у вас не було змоги грати й тренуватися. Важко повертати ігрові навички?
– Справді, не стояв на льоду понад три місяці. Повертатися нелегко, без різниці, як наполегливо весь цей час займався на землі. На кризі відчуття зовсім інші. Взуваєш ковзани, виходиш на лід і відчуваєш, що ноги підсідають. Добре, що не закинув з кінця лютого і впродовж весни підготовки зовсім, а то було б зовсім сутужно. Щодня намагався якомога більше кататися на роликах. Прогулювався так містом чи виїжджав за його межі. При нагоді постійно намагався грати в роликовий хокей. Також бігав, стрибав, грав у футбол. Ноги постійно були в тонусі.
– Була така змога з огляду на те, що активні бойові дії на Київщині тривали до початку квітня?
– Перших два тижні в бомбосховища спускалися під час кожної повітряної тривоги. Потім трохи звикли, вже не такою жорсткою була комендантська година. Почав займатися щоденно. Розумів, що якщо нічого не робити, через три місяці можна закінчити з хокеєм.
– Сезоном-2021/2022 у своєму виконанні задоволені?
– Відсотків на 55. Після позаминулого вельми непоганого цей сезон вийшов невдалим. Не дуже в мене вийшло. Не лише в мене, бо не додав сили нашому чемпіонатові розкол у лізі. Це вплинуло зокрема й на гравців. На мене теж. Пов’язую свій спад з причинами психологічного характеру. Можливо, трохи заспокоївся.
– Більшість українських хокеїстів нині на роздоріжжі. Ніхто не знає, чи буде восени наш чемпіонат. Ви, мабуть, теж шукаєте варіанти продовження кар’єри за кордоном?
– Звичайно. Хочеться влаштуватися в чемпіонаті U20 топової хокейної країни. Мені потрібна ігрова практика. Маю ще рік, щоб виступати за молодіжну збірну. Хочеться потрапити до складу на чемпіонат світу. Маю кілька варіантів працевлаштування. Але найбільше сподіваюся, що Федерації хокею України вдасться реалізувати ідею з заявкою команди на базі збірної U20 у чемпіонат Чехії. Для мене це був би найкращий варіант. До того вів перемовини з двома чеськими клубами. Але після пропозиції від тренера молодіжної збірної Олександра Бобкіна з’явилася надія, що нічого кардинально змінювати не потрібно.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
