Наприкінці квітня провідний український рефері Андрій Кіча разом з молодим колегою Сергієм Хараберюшем достойно представили Україну на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В у польських Тихах. Наші арбітри якісно відпрацювали у кожному з тих поєдинків, на які їх призначала Міжнародна федерація хокею й тим самим створили гарне підґрунтя для себе й колег-співвітчизників у світлі роботи на майбутніх турнірах найвищого рівня.

Звісно, цей чемпіонат світу для українських арбітрів був особливим. Адже з тієї миті, як на нашу землю вдерлися рашисти, хокейне життя в Україні завмерло, а старшим за 18 років чоловікам покидати країну в умовах воєнного стану заборонено. В цьому інтерв’ю пан Кіча розповів про особливості підготовки до чемпіонату світу в нинішніх умовах, розуміння державних мужів і ту теплоту, з якою його та Сергія Хараберюша приймали в сусідніх країнах.

– В умовах воєнного стану отримати дозвіл на виїзд закордон непросто і ми до того ставимося з розумінням, – бере слово Андрій. – Ми з Сергієм – люди призовного віку. На ту мить, коли ми мали виїжджати, в Україні саме була друга хвиля мобілізації. Мінмолодьспорт тричі приймав наші документи, після чого вони проходили всі етапи погодження. В підсумку наш запит відхилили. Міністр молоді і спорту Вадим Гутцайт, який теж є суддею з фехтування, зазначив, що поважає наш вид спорту і хокейних суддів, висловив розуміння, що призначення відбулися ще до війни, але сказав, в нинішніх реаліях пріоритетом є захист країни. За рішенням Кабінету міністрів право на виїзд отримують лише спортовці, члени національних збірних. Суддів у цьому переліку не було.

Проте усвідомлюючи, наскільки важливою є праця рефері в змаганнях рівня чемпіонату світу в далекій перспективі для всього нашого суддівського корпусу, ми звернулися в Міністерство оборони і Прикордонну службу. Ми запевнили, що після завершення змагань повернемося додому і в разі потреби готові увійти в лави Збройних сил України.

Врешті наша наполегливість і аргументи виявилися переконливими. Ми пояснили, що представляємо на чемпіонаті світу не лише себе і Міжнародну федерацію хокею, а й Україну. На змаганнях за участю нашої збірної. При цьому ми разом із президентом ФХУ Георгієм Зубком надали персональні гарантії, що повернемося в Україну в зазначені терміни. Сприяння Георгія Юрійовича відіграло, можливо, визначальну роль. Також треба подякувати голові Суддівського комітету ФХУ Максимові Урді, без участі якого ми б не отримали цих призначень. Та і в ході чемпіонату Максим щодня був на зв’язку, готував нас до матчів.

– У зв’язку з війною всі змагання в Україні після 24 лютого призупинилися. Відповідно практики ні у вас, ні у колеги не було. Національна і юнацька збірні перед чемпіонатом світу, щоб відновити кондиції, по півтора місяці готувалися за кордоном. У вас такої змоги не було…

– Ми з Сергієм Хараберюшем не припиняли тренувань навіть після початку бойових дій. Навіть у перші тижні, коли так само як решта українців перебували в постійному стресі. Проте заняття спортом якраз і допомагають підтримувати не лише фізичний, а й психологічний стан. Тож збиралися ми з Сергієм майже щодня, проводячи кількагодинні тренування. При цьому ми не знали, чи отримаємо змогу працювати на чемпіонаті світу. Так, нам бракувало льоду, але ми компенсували його відсутність іншими вправами, катанням на роликах. Також бігали, їздили на велосипедах.

З фізичною формою проблем у нас не було. А моральний дух сильно підняли кілька епізодів ще до старту чемпіонату світу. Перший трапився ще на українсько-угорському кордоні. Коли туди прибули, керівник поста уже знав, що мають прибути хокейні судді. Він зустрів нас особисто, подякував за наполегливість. Ми трохи поспілкувалися, презентували сувеніри від Федерації хокею України. Прикордонник подякував, сказав, що дуже любить хокей і буде слідкувати за чемпіонатом світу. Нас пропустили дуже швидко, тепло проводжали навіть хлопці й дівчата з паспортного контролю.

Відзначу, що для того, аби відновити навик катання на льоду, хотіли виїхати бодай на день-два раніше. Зробити цього не вдалося – виїхали лише 23 квітня о третій дня. О сьомій вечора, перетнувши кордон і добравшись до Будапешта, по дорозі зателефонували головному судді. Пояснили ситуацію. Не повірите, але щойно ми прибули в угорську столицю, відразу отримали змогу покататися на льоду. Протягом години. Щоб не втрачати часу, ми, не зволікаючи, не заїжджали в готель, а вирушили безпосередньо на ковзанку. Виявилося, що лід виділили виключно для нас із Сергієм. Не уявляєте, наскільки приємною була така увага. І які були емоції, коли вперше за два з половиною місяці відчули під ковзанами кригу! Цієї миті навіть розчулився, на очах з’явилися сльози, лід хотілося поцілувати.

Більше того, щоб отримати змагальну практику, угорці запропонували відпрацювати о восьмій ранку наступного дня на матчі їх національного чемпіонату серед жінок. Цікаво, що досі ні я, ні Сергій поєдинків жіночих команд не судили. То був новий досвід. Дівчата на льоду запитували: «Хлопці, хто ви?» «Судді з України», – відповідаємо. Гравчині з нами сфотографувалися, розпитали, що робиться в нашій країні. Відчували підтримку і від хокеїсток, і від тренерів, і від глядачів. Після гри до нас усі підходили і пропонували допомогу. Ми були сильно вражені.

Відразу після гри ми зібрали форму і вирушили в Тихи. То – 600 кілометрів від Будапешта. В Польщі все почалося з зустрічі суддів, які мали працювати на чемпіонаті світу. Всі цікавилися, як справи в Україні. Ми знову відчували до себе величезну увагу протягом всього турніру. Було приємно, коли організатори, дізнавшись, що в Тихи мене приїхали підтримати дружина з дітьми, виділили для нас півгодини, щоб ми могли покататися на ковзанці. Присутність сім’ї, до слова, мене дуже надихала.

Також цікаво, що на ігри та всі офіційні заходи нам дозволили приходити у вишиванках. Для нас ці прояви української ідентичності в такий час особливо важливі. Колеги розпитували, що то за сорочки, питали, чи можна придбати таку й собі. Хочу сказати, що вишиванки від дизайнерки Любові Черникової з Івано-Франківська ми замовили незадовго до цього виїзду.

– Знаю, що за підсумками чемпіонату вашу з Хараберюшем роботу оцінили позитивно.

– Найскладнішим для мене був перший період першого матчу між естонцями та поляками. Впродовж нього намагався з’ясувати, наскільки ж я все-таки готовий. Для гравців швидкості залишилися звичними. Ми ж після двох з половиною місяців простою трохи вибилися зі змагального ритму. Врешті, в ході першої третини збагнув, що фізичні кондиції в порядку. Але в рештці матчу одначе трохи нервував. На щастя, це не позначилося на якості роботи, хоча сам поєдинок вийшов дуже напруженим: поляки виграли 3:0, а естонці виглядали дуже гідно.

В підсумку мені довірили працювати на трьох матчах чемпіонату, Хараберюшеві – на чотирьох. Сергій взагалі показав себе з найкращого боку. Не дарма йому довірили працювати на фінальному матчі між Польщею та Японією. Та й загалом суддівство на цьому чемпіонаті світу було дуже високого ґатунку. В тому є заслуга як рефері, так і гравців, адже за весь турнір не було жодного великого штрафу. Матчі відзначалися коректною боротьбою, без претензій до роботи суддів. На цьому факті акцентували увагу навіть на директораті чемпіонату світу. Серйозних травм теж вдалося уникнути. Навіть медики відзначили, що на їх пам’яті то був один із найчистіших турнірів такого рівня.

– Наші тренери і гравці висловили обережне невдоволення діями арбітрів у матчі проти поляків. Мовляв, можна було карати вилученням суперника за порушення на Віталії Ляльці, а три поспіль штрафи для нас у третьому періоді не завжди виглядали виправданими…

– Поєдинок Україна – Польща став окрасою турніру. За якістю гри, напругою, емоціями. На цьому матчі було найбільше вболівальників. Я отримав масу задоволення, переглядаючи гру з трибуни разом із сім’єю. А згадувані вами ситуації ми розглядали разом із супервайзером турніру. Вони – суто ігрові і можуть бути дискусійними, але не думаю, що це були моменти, які зламали гру.

Натомість у цьому матчі в кінці першого періоду трапився, можливо, найрезонансніший з точки зору суддівства епізод чемпіонату світу. Український нападник Фелікс Морозов через дві секунди після сирени, яка сповіщала про закінчення 20-хвилинки, точно почувши сигнал, кинув по воротах. Чіткого формулювання, що робити в такій ситуації, в правилах немає. Тому на якусь мить рефері розгубилися. Врешті, всі арбітри турніру погодилися, що головний суддя зі Швейцарії прийняв вірне рішення, давши Феліксові десять хвилин дисциплінарного штрафу і не покаравши при цьому команду загалом грою в меншості. За підсумками цього інциденту супервайзер зробив нотатку, щоб звернутися в IIHF, аби таке покарання було внесене в офіційні правила.

– Ще один дискусійний епізод трапився в поєдинку Україна – Японія, коли за рахунку 2:5 на користь азійців той же Лялька в боротьбі на п’ятаку намагався проштовхнути шайбу у ворота. Сам Віталій стверджує, що таки зробив це – шайба перетнула лінію разом із пасткою голкіпера. Але жоден відеоповтор цього не підтвердив і взяття воріт не зарахували.

– Цей момент навіть не був предметом обговорення суддівської колегії. Якби у когось закралися сумніви щодо правильності прийняття рішення, то ми б обов’язково цю ситуацію обговорили. Можливо, Лялька з гущі подій бачив більше, але раз жодна камера не змогла зафіксувати взяття воріт, то сперечатися марно. Щоб зараховувати гол, треба бути впевненим у тому, шайба перетнула лінію воріт, на сто відсотків.

– Андрію, нині ви вже повернулися додому. І відразу відзначилися шляхетним вчинком.

– Ми з Сергієм зробили те, що пообіцяли ще до виїзду. І що на нашому місці в час війни, можливо, зробив би кожен свідомий громадянин. Власне, у своїх зверненнях у різноманітні служби ми чітко вказували, що їдемо на чемпіонат світу не для того, щоб втихомирити особисті амбіції, а відстоюємо національні інтереси. Це стосується як нашого вкладу в імідж українського суддівства, так і тої матеріальної допомоги, яку ми надали після повернення додому. Всі кошти, зароблені на чемпіонаті світу, ми з Сергієм перерахували на потреби Збройних сил України. Про такий крок ми домовилися ще до чемпіонату світу, проінформували про нього міністра Гутцайта і всі ті служби, які надавали нам дозвіл на виїзд за кордон. Суми не називатиму, щоб це не виглядало як піар, але вона, повірте, пристойна.

– Питання «що далі?» зараз водночас недоречне і актуальне як ніколи…

– Якась певність з’явилася буквально після завершення чемпіонату світу, коли національні Федерації трьох країн, які в час війни найактивніше допомагають нашому хокеєві, запропонували залучати до роботи в їх національних чемпіонатах українських суддів міжнародної категорії. Тобто у випадку, якщо восени нам не вдасться розпочати власний чемпіонат, буде змога судити в першостях сусідніх держав, якщо вирішиться, що там буде грати команда з України. Крім того, розглядаються варіанти з залученням наших рефері за програмою обміну суддів, яка існує в Міжнародній Федерації хокею. Але ліпше, звісно, щоб до осені нам вдалося прогнати ворога і була змога грати і судити вдома.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ