Завтра, 29 серпня, національна команда України зіграє свій перший матч у рамках фіналу олімпійської кваліфікації. Враховуючи важливість турніру, тренерський штаб вирішив повернутися до кандидатур найдосвідченіших хокеїстів – Дмитра Німенка і Романа Благого. Власне, з Дмитром у переддень стартового матчу проти французів ми поспілкувалися. Про майбутніх суперників, італійські хокей, мову і кухню. Але розпочали з вражень після повернення в національну команду.

– Повертатися у збірну завжди приємно, – каже Дмитро. – З хлопцями давно не бачилися, є про що поговорити. Атмосфера в команді прекрасна. А що змінився тренерський штаб, то в цьому для мене немає нічого нового. З Олегом Шафаренком я два роки працював у «Соколі», знаю його вимоги, чого він від мене хоче як на льоду, так і поза ним.

– Шафаренко в збірній і в клубі – різні тренери?

– (Сміється). Думаю, що так. Тут він спокійніший і сконцентрованіший. Звісно, не можу казати, що це точно так, але мені здається, що в «Соколі» в Олега Леонідовича розв’язаніші руки.

– Може, причина в двох роках різниці? Шафаренко сам визнає, що в порівнянні з собою на початку тренерської діяльності став помітно стриманішим…

– Зараз теж бувають моменти, коли він емоційний і ці емоції важко стримувати. Але це нормально, до цього всі звикли. Це робочий процес.

– Наскільки важким є тренувальний процес? Особливо з урахуванням, що це літо і відпустка була зовсім нещодавно…

– Не скажу, що мені дуже складно, адже майже все літо я більшою чи меншою мірами тренувався. Інша річ, що на льоду почав працювати лише в середині липня. Та й то тренувався з молодими хлопцями. Це заняття не тої якості, якої мені б хотілося для підготовки до виступів за збірну. Але добре й це. Добре, що була змога підтримувати форму як у тренажерному залі, так і на льоду.

– Угорську частину нинішнього збору ви відпрацювали з капітанськими повноваженнями. За особистими відчуттями, команда за 15 місяців вашої відсутності сильно змінилася? Вам вдається «тримати роздягальню»?

– Вже трохи відвик від капітанства. Зрештою, в збірній я був капітаном всього двічі. Наразі я в команді один із найстарших. Тому найперше прагну, щоб у команді панував позитивний настрій, щоб хлопці між собою не сварилися. Бо ж після важких тренувань настрій не у всіх найкращий. Буває різне: хтось до когось кричить, хтось кимось невдоволений. Я намагаюся розрядити обстановку. Хочу, щоб ми трималися одне за одного. В нас попереду важкі матчі.

– Чи вірили ви в те, що отримаєте виклик у збірну після понад річної паузи, після того, як змінився тренерський штаб?

– Розраховував, що отримаю виклик бодай на якийсь збір, з минулої осені. Але час йшов, команда без мене виграла олімпійську передкваліфікацію, чемпіонат світу в дивізіоні 1В… Десь змирився, що на мене вже не розраховують. Про омолодження збірної говорили давно. Я віддав нашій національній команді багато років, чим міг і як міг, допомагав. Звісно, пограти ще хотілося, адже представляти свою країну – велика честь. Проте вирішувати тренерам.

Тим паче, що після заключного для мене поєдинку в складі збірної залишився осад. В фінальному матчі чемпіонату світу-2023 проти японців отримав матч-штраф ще в першому періоді. Досі згадую цей момент. Хотілося зіграти якогомога краще, а вийшло жахливо. Підвів команду. Моя помилка, вартувало зіграти стриманіше. Та тоді емоції взяли гору. Хотілося зіграти швидше і жорсткіше, щоб японці відчули, що ми заряджені на перемогу. Зіграв супернику в спину і отримав вилучення.

– За матчами команди впродовж цього року стежили?

– По можливості. Під час олімпійської кваліфікації дивився весь матч проти поляків і обидва поєдинки проти корейців. Порадів за команду. А чемпіонату світу не дивився, бо працював. Стежив за змінами результатів онлайн. Зізнаюся, не мав сумнівів, що наша команда переможе. Ми довго йшли до цього.

– Праця, наскільки розумію, не пов’язана з хокеєм?

– Ні. Коли сезон в Італії завершився, знайомі запропонували мені у Фельтре підробіток у великому ресторані. Працював приблизно три місяці на рецепції. Мав розсаджувати гостей закладу за столи. Робота нелегка, але підробіток не завадить.

– Разом з командою «Фельтреґ’яччо» ви посіли дев’яте місце в другому італійському дивізіоні. Наскільки задоволені сезоном, новим хокейним середовищем?

– Спочатку було незвично, бо не розумів, що то за ліга. Їхав туди, мов із закритими очима. Але адаптувався, мав дуже багато ігрового часу. Дуже важливо, що всюди мене оточували добрі люди. В команди гарні, віддані вболівальники. Враховуючи, що я з України, постійно чув запитання: «Як сім’я? Як у вас вдома? Чи потрібна допомога родичам?» Така турбота зворушувала. З хокейної точки зору мене теж задовольняло все.

– Найчастіше спілкувалися, мабуть, із Владом Лисенком, з яким колись виступали за «Сокіл»?

– З Владом і з Бодею Ступаком. Зрештою, з хлопцями інших національностей, які володіють англійською, теж постійно контактували. Постійно отримував запрошення то на обід, то на вечерю, то скласти компанію і кудись поїхати. Місцеві хокеїсти показували нам інші міста, а також заклади, де можна смачно поїсти.

– Італійську кухню полюбили сильно?

– Що є, то є. Майже все смачно: паста, болоньєзе, різотто. Італійці дуже люблять стейки, ребра. Але не свинячі, лише говядину і баранину. Там вперше смакував вівцю. Італійці її дуже люблять, а ось мені вона не зайшла. А ось що зайшло, це капріоллі, оленина. Ця страва дуже недешева, але надзвичайно смачна. В ній багато вітамінів і білка. Взагалі, працюючи в ресторані, перепробував безліч страв, майже все меню. Персонал має на це дозвіл.

– Від свинини вже відвикли?

– Зізнаюся, дуже хотілося шашлика. Але потрібного м’яса там купити неможливо. Намагався знайти, просив допомоги хлопців, але вони не розуміли, що я хочу. Вони поняття не мали, що таке шашлик.

– Може, треба навчити?

– Десь так. Покличу до нас в Україну і навчимо.

– Повернемося однак до хокею. В порівнянні з тим чемпіонатом України, з якого ви їхали, другий дивізіон Італії сильніший чи слабший?

– Там є п’ять команд, які за потенціалом, комплектацією сміливо могли б виступати в Альпійській лізі. Але не грають, бо дорого. Наступний чемпіонат буде ще конкурентніший, бо додалося ще дві сильних команди – одна спустилася з Альпійської ліги, а інша та, в яку перейшли ми з Лисенком, «Аоста». Турнір розширився до 13-ти команд, це по 46 матчів регулярного чемпіонату, плюс плей-оф і поєдинки кубка. Непогано виходить. Думаю, плюс-мінус рівними будуть десять команд. Очікую гарної боротьби. Чемпіонат розвивається, в нього вкладаються гарні гроші, приїжджають сильні легіонери.

– З «Фельтреґ’яччо» в «Аосту» перейшли, бо команда амбіційніша чи тому, що ліпші фінансові умови?

– У Фельтре мене не задовольнили певні речі, які не стосуються зарплати, а екіпірування. На форму нам виділяли певну суму, ми скуповувалися самотужки. Цих коштів було недостатньо. Попросив більше, але мені відмовили. Крім того, житло треба було з кимось ділити. Я приїхав без сім’ї, але рідні приїжджали. Це незручно. Апартаментів на одну людину теж не виділили. Можна сказати, що через побутові питання наші шляхи розійшлися.

– В «Аості» ситуація ліпша?

– Так. Мені відразу зателефонував тренер Лука Джовінаццо і сказав: «Приїжджай хоч зараз, допоможемо з квартирою, можна влітку тренуватися, є тренінг-кемп, умови для тренування для дітей». Приїхав туди з сином. Нам виділили апартаменти. Власне, з того часу тренувався сам і тренував сина. Він хоч займається плаванням, але теж виходив на лід. Тренер дозволив, щоб хлопець катався під бортиком, на тій половині, де немає хокейного тренування. Можу сказати, що з «Аостою» мені дуже пощастило. Якби не цей варіант, навіть не знаю, коли відновив би тренування. Самостійно оплачувати житло і оплачувати лід дуже дорого.

– За «Аосту», крім вас із Лисенком, виступає двоє молодих українців – Савелій Сухицький і Андріан Мовчан. Крім українців, іноземців в команді багато?

– Брати Буоно з Канади, чех Ярослав Моучка, який був найкращим бомбардиром нашої ліги в складі «Фіємме», шведо-італієць Джошуа Берґер і все. Інші італійці.

– Італійську вже трохи знаєте?

– Ходили на курси італійської. Але засвоїти щось було складно, бо викладачка розмовляла лише італійською, не знала ні англійської, ні української. Сиділи на заняттях з перекладачами на телефонах і якось намагалися одне одного зрозуміти. Це дуже складно. Насправді я вже розумію, що говорять італійці, але сам сказати мало що можу. Думаю, з часом засвою італійську. Мова мені дуже подобається. Але італійці ду-у-уже багато говорять! Я так не звик. Це ж не переслухати!

– Поговоримо про найактуальніше – олімпійську кваліфікацію. Судячи з товариського матчу проти угорців (6:3) українська команда вже набрала гарні кондиції…

– Відчувається, що хлопці втягуються в сезон. Всі розуміють, навіщо ми приїхали в Ригу. Зі спілкування з хлопцями, до збірної вони готувалися й індивідуально, і в складах клубів. Всі знають свої сильні і слабкі сторони, викладаємося максимально. Бачу, що в команді немає байдужих. Усі згуртовані навколо єдиної мети. Пахаємо на 150 відсотків.

– На папері ми в суперництві з представниками топ-дивізіону явні аутсайдери…

– Шанси є завжди. В спорті є чимало прикладів, коли перемагає той, на кого ніхто не ставить. Згоден з Олегом Шафаренком, який каже, що суперники нас недооцінюють. Для нас це плюс. Переконаний, ми здатні перемогти будь-яку команду. Головне в це вірити, добросовісно працювати, битися один за одного, бути одним кулаком, не сваритися і виконувати тренерську установку.

– Латвія була незручним суперником ще для того покоління українських хокеїстів, яке виступало в топ-дивізіоні. Навіть їм в іграх з балтійцями іноді не вдавалося уникати розгромів. Не боїтеся втрапити під каток господарів?

– Побоювання немає, є хвилювання. Без цього неможливо. Але страху потрапити під каток точно немає ні в кого. Ми віримо, що можемо створити конкуренцію і навіть перемогти команди Латвії, Словенії і Франції. Повинні виходити, нав’язувати свою гру, терпіти і працювати.

– З французами Україна останнім часом зустрічається доволі регулярно. Ці матчі ми програвали, але в конкурентній боротьбі. Ви знаєте французький хокей ще ліпше, бо до Італії встигли провести сезон у Лізі Маґнус за «Бріасон». Які сильні риси виділите в грі нашого першого суперника?

– Це сильна команда, вкомплектована хокеїстами, які всі як на підбір не менші 185 см. Зокрема виділю високих і мобільних оборонців. З трьома основними воротарями команди Франції я влітку працював в одному кемпі. Дуже сильні хлопці. Але всім можна забивати і всіх можна обігрувати. Ми все можемо, все в наших руках.

– Перший матч буде визначальним на турнірі?

– Визначальними будуть всі матчі, але найвизначальнішим буде перший період. Якщо ми витримаємо натиск суперників, то потім маємо всі шанси перевести гру на нашу користь.

– Навесні, після чемпіонату світу Олексій Ворона говорив, що йому найкомфортніше грати в трійці з вами і Коренчуком. Але, судячи з товариських матчів, тренери в цьому поєднанні вас не бачать. Коренчук через травму вже взагалі повернувся додому…

– В матчі з угорцями ми з Олексієм дві чи три зміни все ж провели. Але для нас цього мало. Ми відчуваємо одне одного. Я знаю, де буде Ворона, а він знає, як можу зіграти я. Але в тренерів своє бачення. З ким поставлять, з тими і гратиму. Наразі я ще взагалі не впевнений, з ким у трійці зіграю. Впродовж зборів ми випробовували різні варіанти. Думаю, з Віталієм Лялькою нас поставлять точно. Але це буде відомо перед самим виходом на лід.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ