Цьогорічний сезон 25-річний форвард збірної України Євген Фадєєв провів не в статусній німецькій лізі, але зумів розкрити свій талант у непростих умовах і пробився до головної команди країни. Перед стартом світового форуму в Естонії вихованець «Сокола» поспілкувався із популярним сайтом Sport.ua
– Євгене, з огляду на непростий клубний сезон і малою кількістю ігор у третьому дивізіоні Німеччини, твоє попадання до заявкового листа на чемпіонат світу стало справжнім сюрпризом.
– Дякую головному тренеру Вадиму Шахрайчуку за терпіння та віру в мої здібності. Він дуже хотів, щоб я приїхав незважаючи на мій поганий сезон, і дав зрозуміти, що в мене буде час набрати форму під час підготовки. Перші тижні було важко, тому що сезон у Німеччині у мене закінчився рано, розтопили лід ще у березні, тому займався лише у залі. Але я старався, працював над своєю фізичною формою, і тому зараз я тут. Радий, що зміг виправдати тренерські очікування.
– На зборах Євген Фадєєв награвався у трійці з Іллею Коренчуком та Віталієм Лялькою. Як тобі грається у такому поєднанні?
– Мені дуже зручно діяти з Іллею та Віталієм! Коренчук та Лялька – це націлені на ворота крайні форварди, котрі багато кидають та чимало забивають. Плюс уміють поборотися. Я ж дію більш сполучною ланкою, люблю віддати передачу «під гол» і допомогти в обороні. На торішньому чемпіонаті світу ми також діяли в одному поєднанні, тому порозуміння у нас на рівні.
– Як оціниш шанси збірної України на майбутньому ЧС-2023?
– Якщо виходити від результатів контрольних зустрічей, то шанси дуже добрі. У нас омолоджений, «голодний» до перемог склад і це одна з наших переваг. Також у нас швидка команда, тому спробуємо зіграти на своїх сильних сторонах.
– Що думаєш про нашого першого суперника в Таллінні – збірної Китаю?
– М’яко кажучи, неслабка команда з гравцями з КХЛ та кістяком хокеїстів із Північної Америки. Буде цікаво, але непереможних команд нема!
– Минулого клубного сезону ти провів в Оберлізі в команді з Крефельда. Як ти туди потрапив після 10 років у Північній Америці та сезону-2021/22 у київському «Соколі»?
– Влітку я вирушив до Америки, але там не було конкретних варіантів продовження кар’єри і з сімейних причин я вирішив повернутись до Німеччини, де в мене живе бабуся. Зізнатися, моє хокейне майбутнє цього сезону опинилося під великим питанням, тому що згодом у мене померла мама і я дуже довго і важко переживав втрату рідної людини… Довго перебував у депресійному стані і не розумів, чи хочу я грати, продовжувати хокейну кар’єру якому, у якому напрямі рухатися далі… Ментально мені було важко перейти на хокей, коли в житті сталася така ситуація. Але, Слава Богу, мені допомогла «повернутися» у звичне життєве русло моя сім’я, яка мешкає в Німеччині. Моя дівчина Анна сильно мене підтримала і підбадьорила, тому що нещодавно сама пережила аналогічну втрату в сім’ї, але з батьком. І лише взимку я почав «оживати» і ходити на ковзанку у Крефельді, проявляти себе, а вже десь у січні місцева команда запропонувала підписати контракт до кінця сезону.
– Що являє собою місцевий німецький дивізіон?
– Дуже хороший рівень хокею, оскільки в Оберлізі легіонерам платять по 4-5 тисяч євро, надають житло і до чемпіонату тягнуться багато класних та майстерних легіонерів, зокрема з Канади.
– У лізі існує ліміт на іноземців?
– Команда має право підписувати п’ять іноземців, а брати участь у грі може лише три легіонери. Також у нашій лізі виступала єдина голландська команда із Тілбурга, яка посіла третє місце. Так ось, більшість гравців із цього клубу залучаються до збірної Нідерландів на ЧС-2023 у нашому дивізіоні 1B.
– Наступного сезону хочеш залишитися в Німеччині?
– Подивимося. У Крефельді, де я виступав, також базувалася команда з ліги DEL-2, яка вважається другою після елітного дивізіона. Там, звичайно, рівень сильніший, але й квота легіонерів у заявці на сезон більша – 7 гравців (5 може грати у матчі). Я б не проти перевірити сили у цій престижній лізі, але туди підписують переважно зрілих канадців із гарним бекграундом. Туди дуже важко потрапити, але в Німеччині існує система переглядових контрактів, тому шанс залишається (посміхається).
– Про хокеїста Євгена Фадєєва шанувальники українського хокею не так багато знають, адже всю свідому кар’єру ти відіграв у США. Розкажеш коротко свій шлях із «Сокола» до Штатів?
– Справді, перші кроки в кар’єрі робив у школі київського «Сокола», але на Батьківщині майже не грав. У 13 років я приїхав на перегляд до Скрентона, Пенсільванія, на запрошення уродженця Києва Олександра Васька, якого мало хто знає, адже він дуже давно виїхав з України… У 2011 році він набирав у команду гравців мого віку (1997 р.н.), я приїхав на перегляд і мене взяли. Так і залишився у США. У перший рік виступів ми виграли усі турніри, в яких брали участь, зокрема чемпіонат Америки. Останні чотири заокеанські сезони я провів в університетській команді Огайо, здобув освіту, але там у мене не склалися взаємини з тренерами: я мало грав, а все закінчилося тим, що розпочався коронавірус і всі змагання зупинилися. В принципі, у мене була пропозиція продовжити кар’єру в SPHL, де цього сезону виступав захисник Артур Терчієв, але я приїхав туди і мені не сподобалася організація. Так і повернувся в сезоні-2021/22 на пару місяців у «Сокіл», але потім почалася війна…
– За Києвом сумуєш?
– Звісно, це рідне місто! Найкращий на землі! Коли жив і виступав в Америці, то щороку шукав нагоду приїжджати на літо в Україну. Зараз у мене в Києві живе батько Микола Володимирович, завдяки якому я прийшов у хокей у шість років, хоча сам він займався стрибками у воду і навіть ставав чемпіоном СРСР у 17 років. У скрутний період життя тато також відіграв ключову роль у моєму поверненні на високий рівень. Якби не його розмови та переконання, можливо, мене зараз не було б у Таллінні у складі збірної України.
В’ячеслав Волков із Таллінна
