5 березня регулярний чемпіонат України-2022/2023 став історією. Враховуючи, що змагання проводилися під час повномасштабної війни, під загрозами ракетних обстрілів, а також небезпеки повного блекауту, в який обіцяв занурити Україну ворог, досягненням виглядає вже сам факт повноцінного проведення турніру за участю шести команд, кожна з яких провела по 30 матчів. А крім того, суперництво відзначалося надзвичайно конкурентною боротьбою. Суперечка за перших три місця в чемпіонаті не припинялася до заключного ігрового дня. В підсумку першим на проміжний фініш прийшов «Кременчук», на другому місці – херсонський «Дніпро», третім став київський «Сокіл». Також у плей-оф побився калуський «Легіон».

Проміжні підсумки 31-го чемпіонату України підбиваємо зі спортивним директором Федерації хокею України Юрієм Кириченком. 

– Пане Юрію, провести в умовах повномасштабної війни турнір за участю шести команд – то вже досягнення. Зізнайтеся, мали сумніви, що це вдасться торік, на початку жовтня, коли все починалося? Скільки разів виникали реальні загрози припинення змагань?

– Зізнаюся, що розпочинаючи чемпіонат, ми не заглядали далеко вперед. Навіть час початку матчів давали на 7-10 днів наперед. Запитань було безліч. І проблема навіть не в плануванні. Проблема була в тому, що ніхто не усвідомлював до кінця, як це все працюватиме: тривоги, відключення світла, поїздки команд, комендантська година. Але йшов час і ми поступово звикали до нових реалій.

Слава нашим Збройним силам, у лавах яких служить чимало хокеїстів та вболівальників, що дозволяють спортовцям займатися улюбленою справою та регулярно дають прочухана загарбникам.

Щодо припинення змагань, то було кілька моментів, що ставили чемпіонат під загрозу. Перший був пов’язаний з інтенсивними обстрілами. Тоді ми більше намагалися заспокоїти керівників команд, які натомість мали передати спокій хокеїстам. Зрештою, ми вийшли на той рівень внутрішнього сприйняття ситуації, що всі команди відштовхувались від того, що потрібно зіграти матчі у встановлені строки і вдаватися до змін тільки за форс-мажорних обставин.

Іншим складним моментом стали проблеми зі світлом. Особливо гостро це питання стояло в Калуші. Зізнаюся, що ми радикально поставили перед місцевими командами та льодовою ареною питання щодо наявності генератора. В іншому випадку навіть розглядали питання проведення матчів у двох містах. Команди у військовий час витрачають великі кошти на переїзди, проживання у готелі, постійно ризикуючи. Залишити їх без гри через відсутність світла було б злочином. Але до честі керівників калуської арени, вони вчасно вирішили проблемні питання.

До речі, одного разу ми залишилися без світла на найбільш захищеній від зовнішніх факторів льодовій арені – Палаці спорту. Тоді довелося фактично весь матч грати на одних генераторах. Це був єдиний випадок, коли в Палаці спорту зникло світло на обох лініях живлення. Пам’ятаю, що тоді я протягом хвилин десяти отримав дзвінки від керівництва арени, представників команд, головного судді змагань, інспектора матчу, президента Федерації, трансляторів. Для всіх у мене була одна відповідь: в залі достатньо світла, граємо. І команди дві години «рубалися» на льодовому майданчику, поки навколо нього була суцільна темрява.

– Не є таємницею, що для частини гравців і навіть цілого клубу, який виступав у цьогорічному чемпіонаті України, хокей зараз не є основним видом заробітку чи не дає прибутку взагалі. Та й у принципі професійних гравців у країні залишилося мало. З огляду на це існувала загроза, що якась із команд не завершить змагань?

– За великим рахунком хокей в Україні ніколи не був справою, яка зможе забезпечити людину на подальше безбідне життя. Це обґрунтовано скоріше макроекономічними чинниками, а не специфікою самого виду спорту. У нинішні буремні часи для багатьох спортовців взагалі гостро постало питання: як забезпечувати свою родину? Знайти високо оплачувану роботу, м’яко кажучи, не так вже й просто. Тому коли у хлопців з’явилася нагода займатися улюбленою справою свого життя та ще й отримувати за це доволі непоганий бенефіт, то рішення було очевидним.

Щодо команд-учасниць, то ще до старту сезону ми детально пропрацьовували з ними фінансовий фактор участі в змаганнях. Ситуація в країні й без того створює масу викликів, які ставлять чемпіонат під загрозу. На обстріли чи вимкнення світла ми не могли вплинути, а ось мінімізувати вплив інших факторів були зобов’язані.

Тому спільно з кожною командою ми рахували бюджети та можливі шляхи їх оптимізації. Не приховуватиму, що Федерація допомагала залучати командам партнерів. Найголовніше, що керівники команд чітко усвідомлювали на який об’єм фінансування можуть розраховувати і збільшити цей показник по ходу сезону навряд чи вдасться. Одне з наших моральних завдань – щоб усі команди завершили сезон 2022-2023 років без зривів матчів та без боргів.

Навіть хокейний клуб «Київ», який останнім застрибнув до потягу під назвою «Чемпіонат України», попри весь скепсис провів сезон без зривів та ексцесів.

– Хтось каже, що спортивна складова в наших реаліях відіграє другорядну роль. Важливий уже сам факт, що хокеїсти мають змогу грати. Проте інтрига в чемпіонаті зберігалася ледь не до заключного поєдинку. За першість боролося три команди. І якщо «Кременчук» та чинні чемпіони «Сокіл» виглядали прописними фаворитами, то херсонський «Дніпро», здається, приємно здивував. Згодні?

– Я взагалі не пам’ятаю, коли за перемогу в регулярному чемпіонаті до останнього туру боролися три команди. В цьому плані виступ херсонського «Дніпра» за своїм резонансом я б порівняв з народженням наднової зірки. Це справді було чимось неочікуваним.

Не маючи зіркового складу, херсонці вкотре підтвердили істину, що порядок б’є клас. В контексті «Дніпра», який змушений був весь сезону перебувати в гостях, я б відзначив внесок багатьох людей. Це і новий тренерський штаб на чолі з Олександром Бобкіним, який поставив гру та вивів «щук» на новий рівень. Це і самі хокеїсти, які забажали довести фаворитам, що їх дарма списали з рахунків. Це й керівництво клубу, яке на відмінно виконало свою організаційну роботу та дозволило тренерам займатися виключно творчою діяльністю.

Від такого тріумвірату на горі турнірної таблиці виграв не лише чемпіонат, а й національна збірна. Більше конкурентних матчів, вищий ігровий тонус у хокеїстів, ширше коло кандидатів до головної команди країни.

Також вважаю, що якби «Легіону» вдалося з самого початку сезону якісно закрити позицію голкіпера, то зараз би ми, найімовірніше, говорили про четвірку лідерів, а не трійку.

– Загалом у чемпіонаті якось відразу викристалізувався квартет команд, які виходять у плей-оф. Вони відчутно переважали дует аутсайдерів – «Києва», складеного з гравців аматорських колективів і напівюнацького складу «Харківських Берсерків». На ваш погляд, ці команди створили підґрунтя для успішніших виступів у наступних чемпіонатах?

– Не зовсім погоджусь з тим, що топ-четвірка сформувалась одразу. Згадайте як забуксував на старті «Легіон». Але своєчасні кадрові рішення та тренерські корективи розставили все по своїх місцях.

Стосовно аутсайдерів, то особисто я задоволений їх роллю. «Берсерки» – команда на перспективу, в якій виховуються молоді гравці. Деякі з них точно заграють на хорошому рівні. Плюс команда реанімувала кар’єру колись найперспективнішого голкіпера країни Богдана Дьяченка. Харків’янин три роки протирав штани на лаві «Донбасу», програючи конкуренцію голкіперам-легіонерам. Його списали з розрахунків. Торік улітку він нікому не був потрібен. А вже в січні місяці у Павла Легачева був червоний телефон від пропозицій щодо переходу Богдана. Схожа ситуація і з Євгеном Абаджяном та Філіпом Матвієнком. Від переходу цих хокеїстів команда втратила кілька очок і програла «Києву» у боротьбі за п’яту позицію. Але для харків’ян найважливіше, що ці гравці пішли в оренду і новий сезон мають розпочати у складі «синьо-жовтих».

«Київ» останнім приєднався до числа учасників змагань. Тому й формувався склад команди з коліс. Через це не вдалося залучити велику групу молодих хокеїстів, які на той час вже домовилися з іншими командами. Але регулярні тренування плюс командна дисципліна зробили свою справу і з гидкого каченяти кияни перетворилися на незручного суперника. Згадайте, що саме в «Києві» виблискував Владислав Куцевич, який зараз захищає кольори «Сокола». Не здивуюся, якщо цього гравця ми побачимо на чемпіонаті світу. В останній день трансферного вікна за іншими лідерами киян – Кирилом Бондаренком та Денисом Хоніним – йшло справжнє полювання. Також команда повернула до хокею воротарів Владислава Вязовова та Андрія Безхлібного – представників найдефіцитнішої позиції в українському хокеї.

Загалом цим командам у найближчому майбутньому цілком до снаги зайняти нішу команд-трамплінів: готувати юних хокеїстів або реанімувати кар’єри досвідчених та отримувати компенсацію від їх переходів до інших команд.

– Перед стартом цього чемпіонату говорилося, що з огляду на відсутність легіонерів турнір стане шансом для молодих українських гравців. Хто, на ваш погляд, цим шансом скористався і зумів розкритися в дорослому хокеї?

– Чи багато людей до початку сезону знали про Дмитра Попережая або Данила Тищенка? Зараз ці імена на вустах головного тренера національної збірної! Чи вірили вболівальники у прогрес Євгена Абаджяна, Владислава Браги, Іллі Сеника, Святослава Тимченка, Бориса Андрющенка, Андрія Кривонжкіна? Теж навряд. Денис Матусевич взагалі став топ-оборонцем для нашого чемпіонату. Шкода, що серйозна травма перервала його виступ у цьому сезоні.

Подивіться як заграв Тарас Карнаух після переходу до лав «Берсерків»! В дорослому хокеї вже непогано почувається його одноклубник Валентин Мурин.

Цей список можна продовжувати. Найголовніше для цих гравців та інших молодих виконавців – продовжувати працювати над собою, вдосконалювати свою майстерність і не боятися викликів.

Окремо хочу згадати нашого старожила Сергія Бабинця. Після важкої травми Сергій повернувся в хокей та побив усі можливі бомбардирські рекорди. Бачив, як йому було важко, але він наполегливо йшов до мети. Бабинець навіть брав із собою форму на збори молодіжної збірної, щоб не випадати з тренувального процесу. Це приклад роботи справжнього професіонала і взірець для молодих гравців. Найважливіше, що в солідному хокейному віці він продовжує вдосконалюватися. Людина на 100% віддана хокею і я переконаний, що його чекає велике майбутнє хокейного топ-менеджера.

Без наявності таких гравців-ветеранів прогрес молодих виконавців був би неможливим.

– За умови відсутності глядачів на трибунах рейтинги популярності змагань формує кількість переглядів телетрансляцій. Якими були ці цифри і наскільки вони вас задовольнили?

– Завжди хочеться більшого. Рейтинги трансляцій були навіть трохи вищими, ніж ми очікували перед стартом сезону. На жаль, ті речі, які ми планували впровадити ще рік тому (зокрема й у трансляціях) довелося відкласти до часу повернення вболівальників на трибуни. Але аудиторія на матчах збиралася непогана. Середні показники були вищими за попередній сезон, але трохи нижчими за показники торішнього Кубка України. Це спільна риса як для ТБ-трансляцій на каналах групи компаній «Спорт», так і для YouTube.

Цікаво, що найбільші рейтинги перегляду були у «Дніпра». Херсон своїх пам’ятає та чекає на рідній «Фаворит-арені».

– Напередодні плей-оф знову гостро постало питання іншого характеру. Театри, кінотеатри, розважальні заклади продовжують працювати навіть в умовах війни, а спортивні заходи надалі відбуваються без глядачів. Чи справедливо це? І чи збирається ФХУ лобіювати перед Міністерством молоді і спорту та іншими відомствами бодай часткове повернення вболівальників на трибуни?

– Щодо справедливості говорити не хочу. Але станом на сьогоднішній день у звичайному торгово-розважальному центрі одночасно перебуває більше людей, ніж вміщують наші спортивні об’єкти. Ми вже рік живемо в умовах війни. Країна не просто вистояла, а й намагається дихати на повні груди. Люди постійно перебувають в стресі, під впливом новин, більшість із яких далекі від позитиву. Тому повернення вболівальників на трибуни – це шлях до нормалізації життя суспільства, джерело позитивних емоцій.

У лютому ми письмово звернулися до Міністерства молоді та спорту України з відповідним запитом. Поруч із кожним спортивним об’єктом розташовані укриття. Наша пропозиція – дозволити за умови погодження з місцевою військово-цивільною адміністрацією допуск глядачів на матчі у кількості, що може вмістити укриття.

Паралельно з нами подібні запити зробили представники федерацій з інших видів спорту. Сподіваємося, що в Міністерстві врахують всі «за» та «проти» і зважаться на такий крок.

– Зрозуміло, що посада вимагає від вас дотримання нейтралітету щодо всіх учасників плей-оф. І все ж хотілося б почути: кого вважає фаворитами півфіналів, а потім і фінального протистояння Юрій Кириченко?

– Нейтралітет зберігаю і вболіваю лише за яскравий хокей (сміється). Але про сильні сторони команд скажу.

В парі «Кременчук» – «Легіон» начебто є очевидний фаворит. Чому начебто? Бо підопічні Альберта Шафікова створили для «Кременчука» чи не найбільше проблем серед усіх учасників чемпіонату. Двічі «Легіон» перемагав і ще в одній грі поступився за межами основного часу. Як на мене, то для калушців «Кременчук» був найбільш прийнятним суперником у плей-оф. Команда Олександра Савицького буде діяти з позиції сили і спробує уникнути помилок попередніх побачень з «Легіоном». Тому «Кременчук», безумовно, фаворит, але легко переможцю регулярного чемпіонату точно не буде.

В іншій парі все ще більш заплутано. На користь «Сокола» говорить досвід гравців, кращий баланс особистих зустрічей та спад «Дніпра» у 2023 році. Але не забуваймо, що «Дніпро» двічі програв киянам у майже виграних матчах. Та й щільний графік поєдинків у півфінальній серії більше на руку молодим херсонцям.

В цілому очікуємо дві круті серії та фінал, який стане окрасою сезону. Тому запрошую всіх слідкувати за головними битвами чемпіонату!

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ