Турніром трьох націй у французькому Марселі національна збірна України завершила календарний 2022 рік. Завершила трьома поразками (1:2 і 0:3 – від Франції, 3:4 – від Польщі), з пристойним рівнем гри. Враховуючи, що у Марсель українці поїхали без лідерів команди Андрія Міхнова та Ігоря Мережка, зібравши команду з прицілом на участь у Всесвітній універсіаді, такий результат у суперництві з суперниками з вищих дивізіонів чемпіонату світу не виглядає несподіваним. Так само вважає й головний тренер національної збірної України Вадим Шахрайчук. Разом з тим, цього разу наставник оцінив дії підопічних доволі критично.
– Результат на табло, три поразки є три поразки, – бере слово тренер. – Хоча в заключному матчі проти поляків ми розраховували на перемогу. Вели 3:0, могли закинути четверту шайбу, але Гліб Варава не реалізував вихід один в один. Замість того отримали в кінцівці другого періоду на контратаці гол у власні ворота. А в заключній 20-хвилинці команду немов підмінили. На установці хлопці почули, що треба робити, але на льоду втілити наші вказівки не змогли. Команда просто зупинилася, перестала рухатися, допустила безліч помилок, більше, ніж за весь турнір разом узятий. Поляки ж навпаки підвищили темп, створили багато моментів. В окремих ситуаціях нас врятував воротар Едуард Захарченко. Але три шайби ми одначе пропустили. Може, не найлогічніших, але як є. В нас була нагода зрівняти рахунок, скажімо, коли виходу один в один не використав Сашко Пересунько. Безперечно, поразка полякам – найприкріша.
– Ви вже знайшли відповідь на питання, з чим пов’язаний провал у третьому періоді зустрічі з поляками?
– Однозначної відповіді немає. До того ми проведи два вельми енергоємких поєдинки проти французів. Вони відібрали чимало сил. Зустріч з поляками натомість була під загрозою зриву, бо суперники не могли через снігопад вчасно добратися до Марселя. Прилетіли наші сусіди на світанку, мали бажання ліпше відпочити. В підсумку зійшлися на тому, що зсунемо час початку матчу. Ми прийняли всі побажання суперників, аби гра лишень відбулася. Для нас цей матч важливіший, ніж для збірної Польщі. Власне, налаштувалися ми добре і провели один із найкращих за останні роки перших періодів. Виграли його 1:0, хоча мали всі шанси здобути більшу перевагу в рахунку. Другий період мене теж задовольнив. Зокрема як «закопав» шайбу у ворота, поборовшись на п’ятаку, Віталій Лялька.
Проте з такими суперниками важливо не втрачати пильності. В одну мить наші хокеїсти вочевидь повірили, що можна забивати четверту і п’яту шайби. Замість того загралися і в простій ситуації отримали результативну контратаку. Цей гол додав полякам натхнення перед заключним періодом. Взагалі, мене засмутила недисциплінованість окремих хокеїстів у певних ігрових ситуаціях. Таке враження, що люди повернулися в дитинство. І вирішили, що такі промахи на такому рівні прощаються. Але ж до того були поєдинки з Францією, де нам не пробачали навіть дрібних огріхів. Причина проста: в чемпіонаті України чи навіть Польщі такі помилки часто сходять з рук і залишаються непоміченими. Та тут – інший рівень.
– Перед виїздом ви говорили, що побоюєтеся, чи відновляться хокеїсти після виснажливої дороги. Судячи з третіх періодів у другому матчі з французами і поєдинку з поляками, проблеми з функціональними кондиціями таки були…
– Добиралися ми справді важко. З України в Польщу 20 годин їхали автобусом. В Марселі перед першим матчем встигли провести лише одне тренування. На ньому побачив, що хокеїсти перебувають на різних рівнях готовності. Для мене це було до певної міри несподіванкою. Річ у тім, що група хокеїстів взагалі не тренувалася протягом шести днів. Мова про хлопців, які виступають у чемпіонаті Польщі. Клуби надали їм чотири дні вихідних. Як наслідок, виник контраст із представниками українського чемпіонату. На жаль, через проблеми з оформленням документів з дому ми змогли взяти далеко не всіх хокеїстів, які добре проявили себе на зборах у київському Палаці спорту. З виїздом спортовців за кордон нині ціла епопея. Листи з аргументацією у відповідні служби треба готувати за два тижні наперед. Для кожного гравця окремо.
Тому тих хокеїстів, які були дійсно готові функціонально і горіли бажанням виступити на Турнірі трьох націй, змушені були залишити вдома. Мова найперше про представників «Дніпра» Дмитра Попережая, Данила Тищенка і Микиту Лесникова. Натомість ті хлопці з закордонних чемпіонатів, яких ми взяли з огляду на попередній досвід роботи, прибули в розібраному стані і допомогти команді не змогли.
– Мова вочевидь про Олександра Александрова і Михайла Чіканцева з польського «Подгале», які потрапили в обойму останньої миті?
– Михайло випадав на великий термін через травму. Напередодні запрошення в збірну він забив за клуб шайбу в матчі чемпіонату Польщі. В мене було сподівання, що Чіканцев уже набрав оптимальні кондиції. Проте це не так. Випустили його на одну зміну в матчі з поляками і побачили, що на тих швидкостях він грати не готовий. Александрова натомість відразу брали як сьомого оборонця. До нього черга не дійшла. Дві з трьох пар захисників зіграли дуже добре, не давши особливих підстав себе змінювати.
На жаль, ще одна пара, яка мала статус провідної, випала. З Пилипом Пангеловим-Юлдашевим і Денисом Матусевичем на льоду ми в Марселі пропустили вісім з дев’яти голів. Це несподівано, бо місяць тому на Меморіалі Тамаша Шаркозі в Будапешті Пилип і Денис зіграли дуже добре. Не знаю, що з хлопцями сталося. Може, після гарної гри в Угорщині вони переоцінили свої сили. Пангелов-Юлдашев і Матусевич припускалися невластивих для себе помилок.
– Половину голів нашої команди – два з чотирьох – провів Віталій Лялька. Можна сказати, що він впорався з роллю лідера?
– Віталій гарно проявив себе в заключному матчі проти поляків, у якому він власне й закинув дві шайби. Там ми побачили у виконанні Ляльки гру, приближену до тої, якої від нього очікує тренерський штаб. Віталій був націлений на ворота, проявив працелюбність у кожній зміні. Та, на мою думку, Лялька має потенціал, щоб грати значно краще. Але це можливо лише якщо він стане вимогливішим до себе. Лише за таких обставин Віталій видаватиме не один із трьох хороший матч, а діятиме так постійно.
– В заключному матчі ви внесли корективи в усіх трійках нападу. З чим це пов’язано?
– Ми шукали варіанти ефективніших дій у більшості. На жаль, цей компонент гри у Марселі нам не пішов з самого початку, починаючи зі збору в київському Палаці спорту. Та ланка, яку ми награвали для більшості (Лялька – Мазур – Кривошапкін, – авт.), проявила себе погано. Ми попереджували хлопців ще в Києві, що треба зібратися, адже не може так бути, щоб не виходило на тренуваннях, а потім миттєво пішло в зустрічах з суперниками рівня Франції та Польщі. Також помітною стала ще одна вада: нам бракує гравців, від яких йшла б загроза від синьої лінії. За відсутності Ігоря Мережка доставляти шайбу на п’ятак просто нікому. Я вже не кажу про ті часи, коли в команді були Сергій Климентьєв і Валерій Ширяєв. Ми віддавали їм передачу і розуміли, що чотири з п’яти кидків полетить у стулку воріт. Зараз ми взагалі не влучаємо в рамку. Це сумно. Це одна з причин, чому в нас у Марселі взагалі не було реалізації більшості. А ігри в сучасному хокеї найчастіше завдяки діям у нерівних складах і виграються. Також більшого я очікував від крайніх нападників. Тої гостроти, якої від них очікували, не було.
– Перед поїздкою у Францію ви розраховували, що функції Мережка зможе перебрати на себе Андрій Григор’єв…
– Ми не розраховували на Андрія в більшості. Бо розуміли, що для нього це перші матчі серйозного рівня за останній рік. Григор’єв ще до війни випадав через травму, довго від неї відновлювався, не тренувався протягом усього літа. До виклику в збірну Андрій встиг провести лише шість матчів за «Сокіл». Тому, викликаючи цього хокеїста, ми хотіли перевірити, в якому стані він знаходиться і як виглядатиме в конкуренції з командами рівня перших двох дивізіонів чемпіонату світу. Тепер, коли турнір позаду, можу сказати, поклавши руку на серце, що очікував гіршого. Так, Андрій помилявся, але загалом впорався з тими завданнями, які ми йому давали. Безперечно, Григор’єв може грати ще сильніше і, певен, у найближчих матчах це й відбудеться. Я Андрія не знав особисто, хоч пам’ятав ще 12-річною дитиною. Першим досвідом спільної роботи задоволений. Його з Євгеном Ратушним пара пропустила лише одну шайбу (в матчі з поляками). На тверду «четвірку» Григор’єв відіграв.
– Цього разу ви оцінюєте дії підопічних доволі критично. Були у Франції ті, чиї дії заслуговують на позитивну відзнаку?
– За гарячими слідами – Вадим Мазур, Дмитро Німенко, Едуард Захарченко. Непогано відіграли Ратушний і Артем Гребеник. В їх діях були помарки, але загалом ці хлопці проявили себе добре. Пара Андрейків – Гребеник – єдина, яка відіграла «на нуль». Ці хлопці не виходили на більшість, але постійно були задіяні в меншості. За винятком однієї помилки Віталія, яку виправив своїм сейвом Захарченко, дорікнути цей дует мені нічим. Також помітний прогрес у грі Артема Целогородцева. В Будапешті він відіграв в одному матчі проти угорців і ті вимоги, які ми перед ним ставили, виконав. У Марселі Артем уже відіграв у всіх трьох поєдинках. Турнір трьох націй він може занести собі в актив.
Взагалі, щоб перемагати команди рівня Франції і Польщі, кожен з 22-х гравців, які потрапляють до заявки, повинні зіграти не просто на своєму, а вище свого рівня. Якщо бодай хтось випадає, розраховувати на позитивний підсумок важко. Так, у мене немає до хлопців претензій щодо налаштування на матчі, їхньої самовіддачі. Але щоб перемагати такі команди, треба демонструвати ще й високоякісну гру. В Будапешті, у матчах проти італійців та угорців ми саме так і зіграли. В зустрічі зі словенцями допустили мінімальні помилки, трохи втратили після перемоги над італійцями концентрацію і це відразу призвело до поразки.
Дуже шкода, що українці не змогли побачити наш перший поєдинок у Марселі, в якому ми поступилися господарям 1:2. Він мав статус товариського. Це була наша найкраща гра під час цього виїзду. За її підсумками в нас були зовсім інші очікування від виступу на Турнірі трьох націй. Після того матчу сказав хлопцям у роздягальні, що ми не заслуговували на поразку. За всіма статистичними показниками то була рівна гра. Мали грати мінімум унічию в основний час. У цій грі теж мав шанс зрівняти рахунок на останніх хвилинах Пересунько.
– Найближчим часом національна збірна України трансформується в студентську і вирушить спершу в турне Канадою, а потім зіграє на Всесвітній універсіаді…
– Відсотків на 70% у Північну Америку поїдуть гравці національної збірної. Інші є кандидатами в головну команду країни. То хокеїсти, які проявили себе найкращим чином у молодіжній збірній. Правда, всіх тих хокеїстів, які за віком не старші 25 років і на Універсіаді зіграти змогли б, залучити нам найвірогідніше не вдасться. Таких назбирається на цілу першу п’ятірку. То – Артур Чолач, Ігор Мережко, Данило Трахт. Вони не зможуть відлучитися, бо не отримали дозволу від клубів. Як відомо, для Універсіади в календарі IIHF не передбачена офіційна міжнародна пауза. Під питанням залишається Олександр Пересунько Андрій Денискін із польської «Унії» все ще не зможе виступити через дискваліфікацію. Сподіваюся, скандальна історія, яка призвела до відсторонення, стане для Андрія уроком. Йому вже давно треба ставати лідером збірної. Замість того Денискін втратив у міжнародній кар’єрі цілий рік. А гравці розвиваються і ростуть саме крізь такі матчі.
Зрештою, позитив у тому, що досвід гри з північноамериканськими командами отримають інші хокеїсти. Завдяки партнерським стосункам з Федерацією хокею Канади і Канадськими друзями українського хокею отримаємо унікальну нагоду зіграти з університетськими командами з батьківщини нашого виду спорту. Тур Канадою стане гарним прологом до виступу в Універсіаді. Чотири матчі проти університетських команд дозволять ліпше пристосуватися до специфіки маленьких майданчиків, контактнішій і швидшій грі, ніж та, до якої наші хокеїсти звикли у внутрішньому чемпіонаті. Крім того, ці два тижні дозволять акліматизуватися і призвичаїтися до нових часових поясів.
– На що може розраховувати збірна України на Універсіаді в такому складі?
– Зробимо все від нас залежне, щоб представити країну на таких змаганнях найдостойніше. Щось суттєвіше зможу сказати вже в ході канадського турне, коли побачимо, на що здатні в тих умовах ми і коли стануть відомими склади суперників. Наразі маємо словесні розвіддані від наших північноамериканських представників.
Оскільки Універсіада відбуватиметься в американському Лейк-Плесіді, який знаходиться неподалік від канадського кордону, Канада збирається зібрати на ці змагання сильний склад. Такий, щоб поборотися за перемогу. За словами наших скаутів, Україну канадські тренери збираються обіграти ледь не з різницею в 20 шайб. Не знаю, сміятися нам чи плакати, але рік тому ми чули щось схоже з уст власника одного з наших клубів перед матчем проти збірної Італії на Меморіалі Шаркозі в Угорщині. То коли лави нашої команди раптово залишило сім хокеїстів і заміну їм ми шукали поспішно серед гравців, які мали змогу виїхати за кордон і відповідали б бодай якимось вимогам. У підсумку ми не просто не зганьбилися, а втратили перемогу за секунду до завершення основного часу. Тому, думаю, поборемося й з Канадою. Ми налаштовуємося найсерйознішим чином. Особливо – на матч із канадцями.
Втім, наразі ми більше заклопотані формуванням складу нашої команди. Скажімо, маємо великі проблеми з воротарською бригадою. Розраховуємо на Дмитра Кубрицького. Але виїхавши в Канаду, він через проблеми з отриманням дозволу на працевлаштування досі не може грати. Сподіваємося, Дмитро не встиг розгубити форми, а поєдинки канадського турне дозволять швидко відновити навички. Богдан Дьяченко з харківських «Берсерків» ігрову практику має, але не вражає стабільністю. Він може блискуче зіграти проти «Сокола», а потім провалитися в зустрічах проти «Дніпра» та «Кременчука». Неоднозначне враження виступом на молодіжному чемпіонаті світу залишив Савва Сердюк.
Сподіваюся, мій асистент Костянтин Сімчук зможе поміж цього тріо визначити голкіпера №1. У нас буде близько двох тижнів, щоб підготувати воротарську бригаду правильно. Приклад молодіжної збірної з недавнього чемпіонату світу в польському Битомі має бути повчальним. В обоймі нашої команди теж було два хороших голкіпери – Сердюк і Гліб Арцатбанов. Але пересмикування в бік то одного, то іншого ні до чого доброго не призвели.
– Раз ми зачепили цю тему, то поділіться своїми міркуваннями стосовно виступу молодіжки на чемпіонаті світу. Як оцінюєте її друге місце?
– Повинен сказати, що спершу мав бажання відвідати заключний матч нашої команди проти японців вживу. Але потім зважив усі «за» і «проти» і вирішив у Битом не їхати. Не хотів, щоб присутність головного тренера національної збірної на трибунах накладала на хокеїстів додатковий вантаж відповідальності, не змушувала нікого намагатися проявити себе в моїх очах на шкоду командним діям.
Наша збірна мала пристойну глибину складу, чотири рівноцінних п’ятірки. Перших чотири поєдинки Україна провела на хорошому рівні і заслужено перемогла. В тих матчах, у яких не йшла гра в лідерів, своє вагоме слово казали інші хокеїсти. Це зокрема стосується зустрічі з естонцями. На жаль, у матчі з японцями відчули ефект дежа-вю. Схожим чином проти суперника з цієї ж країни ми національною збірною зіграли навесні на дорослому чемпіонаті світу. Молодіжка теж програла Японії швидкістю. Проти японців треба грати значно дисциплінованіше і бути готовим ідеально з точки зору фізичних кондицій. Наразі ж нам «щастить» грати проти Японії заключні матчі чемпіонатів. Азійці в силу своєї генетики трохи витриваліші і цей фактор позначається на грі. До того ж не треба забувати, що попередній матч у Битомі наша молодіжка теж грала проти представників Азії. І хоч корейців перемогли зовні легко (7:1), сил було витрачено чимало.
Крім того, в ключових матчах важливо, аби головний тягар відповідальності брали на себе лідери команди. Як то було рік тому, коли левову частку шайб закинуло тріо Данило Коржилецький – Михайло Сімчук – Денис Гончаренко. Цього разу таких гравців у команді не знайшлося. Хет-триком у матчі з японцями, щоправда, відзначився Микита Сидоренко. Але йому лише 18, він ще навіть за віком не лідер. Його результативність – то радше приємне виключення. Голів ми більше очікували від інших хлопців.
Шкода, що так сталося. Всі ми очікували, що сходження нашого хокею назад в елітний дивізіон почнеться з молодіжки. В 90-ті, до речі, саме так і було. Спершу в еліту піднялася збірна U20. Ми залишили позаду Латвію, білорусь, Казахстан. І лише через шість років боротьби в нижчих дивізіонах – національна збірна. Тоді, коли кістяком команди стали гравці молодіжної збірної. Втім, вочевидь нам ще треба попрацювати, щоб пройти цей шлях зараз. Для початку вивчити специфіку гри японської та інших азійських збірних. Бо на чемпіонаті світу-2023 в дивізіоні 1В нам треба зіграти не лише проти японців, а й проти китайців. А збірна Китаю – то фактично клуб КХЛ «Куньлунь», перевдягнений у форму збірної. З усіма представниками інших національностей з китайським паспортом. Їх натуралізували під домашню Олімпіаду-2022, а тепер з цими хлопцями треба грати нам.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
VBET Ukraine — титульний партнер національної збірної України з хокею
