Неділі, 13 листопада, спортивна спільнота України очікувала з великим нетерпінням. Саме на цей день видатний борець і народний депутат Жан Беленюк викликав на дебати свого колегу-олімпіоніка, міністра молоді і спорту Вадима Гутцайта на дебати. 17 листопада ці два поважних спортовці зійдуться в рамках Генеральної асамблеї Національного олімпійського комітету України у виборчому ґерці за посаду очільника НОК. Власне, щоб спортивна спільнота вкотре не робила вибору без вибору, голосуючи за помахом згори, пан Беленюк і запропонував конкурентові подискутувати, презентувати одне напротивагу одному програми, обговорити їх плюси і мінуси. Проте пан Гутцайт пішов шляхом найменшого спротиву і в зазначений час на Олімпійську базу в Конча-Заспі не приїхав.
А отже Беленюк опинився поміж двох столів, встановлених на борцівському килимі такого рідного для Жана тренувального залу один. Точніше, без опонента, але в оточенні телекамер. Протягом години Беленюк відповідав на запитання ведучого, знайомив через телетрансляцію глядачів з тезами своєї програми і реформаторськими ідеями. Питання ж Вадимові Гутцайту лунали в порожнечу.
«Справжні мушкетери завжди приймали виклик і приходили на дуель, – прокоментував ситуацію Жан Беленюк, взявши до рук рапіру. – Але, на жаль, часи змінюються. Напевно, хтось не у відповідній формі. Тому зараз олімпійська родина і спортивне товариство повинні визначитися, хто достойний посади президента Національного олімпійського комітету України».
Жан Беленюк не приховує, що окрім суто спортивних реформ має на меті зробити спортивну сферу в Україні відкритішою.
«Президент НОК – публічна особа, яка повинна комунікувати, задавати вектор розвитку, ретранслювати його для олімпійців, які на нього орієнтуються, – каже Жан. – Приміром, ми не повинні очікувати вісім днів після початку повномасштабної війни, щоб очільник НОК висловив свою позицію, як то було у випадку з паном Бубкою. Та й то ця реакція стала наслідком тиску свідомих українських спортовців на Сергія Назаровича. На той час ми вже встигли підписати листи до Міжнародного олімпійського комітету, започаткували челенджі й медійні активності, щоб показати світові, що робиться в Україні. А головний олімпієць держави увесь цей час волів мовчати. Приклад треба брати з Президента України, який звернувся до людей у перші години повномасштабної війни, зняв відео з Банкової, показав, що він тут і нікуди тікати не збирається. Володимир Зеленський розповідав і розповідає українцям те, що можна розповідати, певним чином їх заспокоює і надихає на боротьбу».
Прозорість і чесність, яку демонструють українці під час війни, на думку Жана Беленюка, має стати взірцем для всього світу, зокрема спортивного.
«Україна зараз у тренді, – говорить Жан. – Шкода, що для цього знадобилася така сумна підстава. Але нині про нас знають навіть у таких далеких країнах, як Руанда, звідки я нещодавно повернувся. Ходив там у футболці з надписом «Afroukrainian». Люди, які мене зустрічали, відразу розуміли, про яку країну мова і вітали. Звісно, діяльність президентів МОК і НОК має різну специфіку. Президент Міжнародного олімпійського комітету може собі дозволити спілкування мовою офіційних заяв. Це дипломатія високого рівня. Сподіваюся, зараз вона має проукраїнський напрям. А ось комунікація керівника НОК відбувається в середині нашого суспільства. Людина, яка обіймає цю посаду, зобов’язана давати ті сигнали, які необхідні для суб’єктів нашого олімпійського руху – спортовців, тренерів, керівників федерацій, функціонерів. Ми теж маємо розуміти, що наш головний олімпієць з нами, з Україною і готовий її захищати. Ми мали отримати меседжі, що в цих реаліях наш обов’язок підтримувати Збройні сили, допомагати тимчасово переселеним людям і паралельно готуватися до змагань. Не треба також забувати, що вже понад 100 спортовців на цій війні загинули. Мовчати в такій ситуації не можна. І кілька коментарів прес-службі ситуації не виправлять».
Тепер воліє мовчати уже пан Гутцайт. Багаторічні традиції українського спорту не передбачали формату дискусії і здорової конкуренції в боротьбі за посади на кшталт очільника Національного олімпійського комітету. Однак наша країна не стоїть на місці і настав час разом з нею змінюватися й спортивній спільноті.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
