Чемпіон юнацьких Олімпійських ігор-2020 захисник Володимир Трошкін прибув на збори молодіжної збірної України у новому солідному статусі – легіонера одного із найсильніших молодіжних чемпіонатів Європи – швейцарської U20-Elit. У спілкуванні з прес-службою Федерації хокею України 18-річний хокеїст розповів про підписання контракту, своє становище у «Серветті» та згадав пам’ятні миті Олімпіади.

– Насамперед, хочу висловити радість від виклику до молодіжної збірної, – говорить Володимир Трошкін. – Шалено приємно бачити знайомі обличчя та переключитися у своє мовне середовище після французького та англомовного потоку (посміхається). Для мене спілкування у Кошице – це справжня віддушина.

– Як розціниш стартовий розгром “Требішова” (9:4) у першому контрольному матчі?

– Поки наводили приціл та налагоджували взаєморозуміння, суперник повів 2:0. Проте натяку на нервозність на лавці я не помітив, адже ми бачили рівень суперника і розуміли, що «Требішова» не вистачить на 60 хвилин. Коли ж противник очікувано «підсів» – перевага в рахунку почала зростати, як на дріжджах. Могли й мали забивати більше.

– Як думаєш, на що розраховувати вболівальникам молодіжної збірної України у польському Битомі на ЧС-2022 в дивізіоні 1B у грудні?

– Напевно, після юнацького чемпіонату світу до 18 років, де ми показали найкращу на турнірі реалізацію більшості і жодного разу не пропустили у меншості (!), збірна зміцніла і має стати ще сильнішою під керівництвом того ж тренерського штабу: Бобкін – Борисенко. Якщо отримаємо посилення з-за океану, де у нас виступає чимало кандидатів у «молодіжку», гадаю, нам під силу вирішувати максимальні завдання.

– Володимире, прорив молодого українського хокеїста до чемпіонату Швейцарії U20 – це поштовх для збірних команд та всього нашого хокею. Як відбувся перехід до «Серветту»?

– Це був довгий процес… Почнемо з того, що ще навесні на ЧС-2022 зі збірною України (U18) я зламав палець і на відновлення та розробку руки у мене пішло до 2,5 місяців. Через травму пошук команди в Європі дещо сповільнився і жоден з агентів мені не допоміг працевлаштуватися, хоча пропозиції були. Може, на жаль, а може й на щастя… Тоді я вирішив діяти самостійно: відкрив e-mail і розіслав свій запит до низки клубів Швейцарії та Європи.

Написав одного з вечорів і вже на ранок на лист відреагували кілька команд зі Швейцарії та Чехії, але найконкретнішу зацікавленість у моїх послугах виявив саме «Серветт».

– Домовилися без проблем?

– Я б так не сказав, адже процедура заявки до швейцарської ліги має свої умови та вимоги, особливо це стосується іноземців. У U20-Elit, наприклад, тебе не заявлять, якщо ти до цього два роки не грав у швейцарських змаганнях на юнацькому рівні… Але для українців у нинішніх реаліях є лазівка ​​– можна скористатися статусом «S», який дає право грати у Швейцарії новачкам. Спочатку женевський клуб про це не знав, але коли уточнив усі нюанси в місцевій Федерації, ми зателефонували з менеджером «Серветта» і домовилися про мій приїзд на перегляд у тренінг-кемп. Після завершення табору тренерський штаб вирішив підписати зі мною контракт.

– На який термін?

– На один сезон.

– Під час підписання контракту здивували якісь деталі?

– Насамперед скажу, що контракт для гравця молодіжної ліги тут на 5-6 сторінок. Спочатку мені його надали французькою мовою з перекладачем, але потім на моє прохання зробили копію англійською. Що стосується умов, то тут гравцеві надається повне екіпірування – ти можеш замовити собі безкоштовно іменні ковзани спеціально під твою кісточку, форму, ключки повною мірою… Все, що стосується хокею – мені надається і платити ні за що не треба, але при цьому хокеїсти не одержують зарплату! Якщо в Україні молоді гравці вже мають можливість самостійно заробляти якусь копійку, то в Європі гроші хокеїсти одержують за контрактом лише у дорослих командах! Але для мене на даному етапі у 18 років важливіше розвиватись і виступати у шикарному чемпіонаті, ніж думати про зарплатню.

– Які умови надав клуб?

– Живу у квартирі з приїжджими хокеїстами – поляком та словенцем. За дах над головою мені також не доводиться платити.

– Конкуренція за місце у складі велика?

– Величезна! На сезон заявлено 12 захисників, а нападників теж на п’ять із половиною п’ятірок. У моїй команді є хлопці, які брали участь за молодіжну та юніорську збірні Швейцарії на останніх чемпіонатах світу в елітному дивізіоні, а у дорослій команді «Серветта» виступають зіркові гравці калібру Теєму Хартікайнен і Лінус Умарк. Це я про популярність та загальний рівень швейцарського хокею.

– Як тобі тренувальний процес у «Серветті»?

– Дуже схожий на той, що я мав в Україні під керівництвом Олександра Бобкіна та Руслана Борисенка. І це дуже класно – сучасний підхід! Досить багато єдиноборств: «1 в 1», «2 в 2», «3 в 3», «3 в 2»… Те, що треба! А ще окремо у нас у «Серветті» є два тренери з фізпідготовки, які відповідають лише за роботу з хокеїстами в залі, два фізіотерапевти та тренер зі «скіллзів», який в окремі дні практикує з нами катання з шайбою і без шайби.

– Рівень молодіжної ліги Швейцарії вражає?

– У Швейцарії космічні швидкості і часом здається, що немає можливості підняти голову, настільки все миттєво відбувається на майданчику. У моєму рейтингу швейцарська U20-Elit твердо посідає місце у Топ-3 найсильніших молодіжних ліг Старого Світу.

– Хто ж тоді законодавці мод?

– Поза конкуренцією в Європі шведська J20 Nationell, в якій виступає 21 команда і делегує в НХЛ найбільше своїх представників, включаючи першого номера драфту-2018 Расмуса Даліна. На другій позиції Фінляндія та U20 SM-sarja у складі з 24 командами елітного дивізіону! Втішно, що у цій лізі виступають двоє українських форвардів – Данило Трахт та Олександр Шаповалов. Мені здається, що хокей у цих лігах вже більше схожий на дорослий, ніж на молодіжний рівень.

– Але з 20 календарних ігор у сезоні ти зіграв за «Серветт» лише у п’яти. Тренери не довіряють?

– Якраз навпаки, мені дуже пощастило з тренерським штабом у «Серветті», де працює головний тренер американець, а його помічник – фін. Тобто тренери не поділяють тут хокеїстів на «своїх» та легіонерів, як у деяких інших клубах Швейцарії та «тягнуть» місцевих гравців.

Ну а причина пропуску ігор – рецидив травми, яку я ще одержав узимку в іграх за БСФК. Запалилися зв’язки плеча, тому пропустив місяць у Швейцарії. Тільки наприкінці жовтня відновився та почав грати. В останніх зустрічах виходив на лід у 1-2 парі, тож на ігровий час гріх скаржитися!

– Як спілкуєшся у колективі?

– Женева знаходиться у французькому кантоні, тому місто розмовляє французькою мовою, а в команді ми використовуємо англійську мову, яка зручна тренерам. Уся команда його розуміє… Також я вивчаю французьку мову, адже без неї ніяк.

– Який найяскравіший факт, пов’язаний зі швейцарським хокеєм, насамперед приходить на згадку?

– Найстаріший міжнародний європейський турнір Кубок Шпенглера, який щорічно з 1923 року проводиться у Давосі. Можна згадати і уславленого екс-хокеїста «Сокола» та збірної України Валерія Ширяєва, який зробив тривалу та успішну кар’єру в альпійській державі. Також асоціації зі Швейцарією у мене викликають штаб-квартира футбольної УЄФА та офісу Міжнародної федерації хокею (ІІХФ).

– А я думав, з ходу назвеш Лозанну, де у 16-річному віці Володимир Трошкін став чемпіоном юнацьких Олімпійських Ігор-2020!

– О, це була велика подія в моєму житті, яку я ніколи не забуду! Починаючи з відбору, який проходив в Україні для двох молодих хокеїстів кожної команди. У тестах на швидкість та володіння шайбою я та Денис Пасько показали найкращі результати, які допомогли відібратись на Олімпійські ігри на хокейний турнір «3 x 3» від України!

– Твій хіт-парад головних спогадів ЮОІ-2020?

– Насамперед, я знайшов нові знайомства як у хокеї, так і серед спортсменів інших видів спорту! Приємно було познайомитися з олімпійською чемпіонкою з академічного веслування Анастасією Коженковою, моїм знаменитим земляком з Донецька рекордсменом зі стрибків із жердиною Сергієм Бубкою, з президентом Міжнародного олімпійського комітету Томасом Бахом, який приїжджав під час Ігор до олімпійського селища збірної України, де ми трохи поспілкувалися, потиснули один одному руки.

Пам’ятною для мене є і півфінальна зустріч моєї «Зеленої» команди проти «Чорної». Нагадаю, що на Іграх склади формувалися з 12 гравців і в кожній з них міг бути лише один представник від країни. На попередньому етапі, до речі, ми йшли без поразок і поступилися лише «Чорній» команді. І треба ж, за підсумками попереднього етапу у півфіналі плей-оф нам дісталися кривдники з команди «Чорних». На щастя, у другому поспіль поєдинку проти них ми зіграли натхненно, перемогли 7:4, а я оформив хет-трик!

А потім був фінал проти команди іншого українця Дениса Пасько, повний стадіон на 8 тисяч глядачів та незабутні пристрасті і емоції з нагоди отримання «золота». Напевно, цю подію я ніколи не забуду!

– Відчув популярність?

– Приємні миті! Насправді, моє охоплення в Інстаграм зросло щонайменше вдвічі, більше людей стало обговорювати мене в коментарях, посипалися інтерв’ю на ТБ і навіть з’явилася особиста сторінка у Вікіпедії!

– До речі, у Вікіпедії поки не внесли рядка про те, що Володимир Трошкін – уродженець Донецька. Досі почуваєшся донеччанином?

– Звичайно! Я починав в академії «Донбасу», де тренери дуже багато часу приділяли катанню, і це зараз мені дуже допомагає. Останнім часом я жив у передмісті Києва, знаю у столиці багато чудових місць та почуваюся тут комфортно, але моя батьківщина – Донецьк. Народився в цьому місті і завжди почував себе донеччанином, хоча поїхав майже відразу після початку війни у ​​2014 році: у 8-9 років спочатку переїхав відточувати майстерність у Кривий Ріг, а пізніше вже були Бровари та Київ.

– Женева називається столицею світу, адже тут зосереджені штаб-квартири найважливіших міжнародних організацій, таких як ООН та Червоний хрест. Казкове місто?

– Божевільно дороге – це головне, що різануло око (посміхається). Щоб ви розуміли, коли я приїхав до Швейцарії і повторно пошкодив на зборах зламаний раніше на юнацькому чемпіонаті світу палець, мені потрібно було зробити рентген, і тоді це задоволення по прайсу потягнуло на 1000 євро! Добре, що «Серветт» узяв на себе медичні витрати, адже тоді я ще був на перегляді і медична страховка мене не покривала. Для довідок, одноразовий проїзд у громадському транспорті коштує – 3 євро, але українцям тут зробили бонус і під час війни у ​​нашій країні забезпечили безкоштовними проїзними на всі види транспорту. Свої кошти витрачати доводиться лише на продукти, які також недешеві: щоб скупитися на 3-4 дні, я залишаю в магазині 30 євро. Це норма.

Що стосується пам’яток Женеви, то мені дуже подобається погуляти поблизу набережної та знаменитого фонтану Же-До, який давно став візитною карткою міста. Унікальність об’єкта полягає в тому, що цей фонтан знаходиться в самому Женевському озері і б’є потужним струменем у висоту на 150 метрів. Дуже красиво тут увечері, коли вся набережна світиться.

– Чого тобі не вистачає у Швейцарії з того, що в тебе було в Україні?

– Живого спілкування з близькими та друзями! А ще я дуже сумую за домашніми варениками, пельменями та млинцями. У Швейцарії така їжа у дефіциті (посміхається).

В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ