Оборонець збірної України Олександр Горлушко налаштований найближчим часом здійснити серйозні зміни в своїй хокейній кар’єрі. Такий висновок можна зробити зі сказаного хокеїстом в інтерв’ю прес-службі ФХУ. Щоправда, цю розмову ми розпочали з теми зборів головної команди країни.
– Для мене повернення на лід вийшло надто важким, – бере слово Олександр. – Починаючи з 24 лютого і до початку червня, коли ми зібралися на ковзанці ВДНГ у Києві, я не стояв на ковзанах. Перших два тижні війни, коли залишався в Кременчуку, не тренувався зовсім. Тоді ще було дуже важко морально. Розуміння, що розпочалася війна, прийшло не відразу. Але треба жити далі. Потім, повернувшись до Києва, намагався підтримувати форму бодай якось. Та в порівнянні зі звичною роботою впродовж сезону це ніщо.
Найскладнішими на цьому зборі виявилися перших кілька тренувань. Але в процесі роботи вкотився. Велике дякую Федерації хокею України за проведення цих зборів. В наш час, коли немає розуміння, що буде завтра, вони були корисними для кожного гравця, який брав у них участь. Та й у принципі тренуватися в лавах збірної одне задоволення. Ми всі добре знайомі. Для мене цей колектив – мов друга сім’я.
– Більшість збірників до війни представляли три клуби – «Сокіл», «Кременчук» і «Донбас». Суперництво між цими командами відзначалося неабиякою принциповістю. Клубні порахунки у лавах збірної згадуються?
– Хіба жартома. Можемо щось пригадати і попідколювати одне одного. Проте розуміння, що ми зібралися в збірній і представляємо честь країни гуртує. Все інше відходить на другий план. В збірній ми усі, мов рідні.
– «Кременчук», у складі якого ви провели чотири попередніх сезони, вже розпочав підготовку до нового сезону. Деякі хлопці, які тренувалися зі збірною, встигли долучитися до роботи в клубі. Але не ви…
– Я не поїхав у Кременчук. Зі своїх причин я зараз без контракту. Розмовляв з головним тренером «Кременчука» Олександром Савицьким. Вдячний клубові за ці чотири роки кар’єри. Але треба рухатися далі. Наразі я розглядаю варіанти. В наш час особливого розуміння щодо майбутнього немає, проте сподіваюся, що до початку сезону певна ясність буде. Наразі розглядаю кілька варіантів працевлаштування з України і з-за кордону. Вірю, що зростеться з українським.
– Які спогади у вас залишаться від чотирьох років у складі «Кременчука»?
– Найкращі. Ми постійно боролися за найвищі місця, а влітку 2020-го досягли чемпіонства. Пам’ятним є весь той шлях, який ми подолали, щоб піднятися на вершину. Ніколи не забуду ставлення тренерів до роботи, як прискіпливо ставилися до всіх деталей. Ми всі були згуртовані на досягненні головної мети – здобутті чемпіонства. Керівництво клубу створило нам всі умови, а кожен хокеїст зробив все від нього залежне, щоб внести максимальний вклад у спільну справу. То був незабутній період, за який вдячний усім причетним. Особливо – Олександрові Савицькому, який зробив для мого хокейного розвитку дуже багато.
– Чемпіонство «Кременчука» два роки тому стало справжньою сенсацією. До тієї миті вважалося, що перемогти «Донбас» майже неможливо.
– Неможливе можливе. Переломним моментом стали дві наших перемоги в Дружківці після того, як перших два матчі вдома ми програли. Взагалі, перед тим плей-оф, яке ми грали після паузи, пов’язаної з пандемією коронавірусу, в мене було відчуття, що «Кременчук» має стати чемпіоном. І ця віра не послабилася навіть тоді, коли поступалися в фінальній серії 0:2. Ми дуже хотіли, щоб «Кременчук» здобув перший у клубній історії трофей.
– Як довго тривала чемпіонська ейфорія?
– Її майже не було, адже невдовзі після перемоги в фінальній серії над «Донбасом» розпочався новий сезон. Часу, щоб розслабитися, ми не мали.
– Другий трофей «Кременчук» міг здобути на початку нинішнього року. Але команда програла удома в фінальному матчі Кубка України «Соколу». Та й загалом у попередньому сезоні кияни виграли всі, за винятком одного, поєдинки в «Кременчука»…
– Більшість цих матчів були рівними. Якби не війна і ми дограли сезон до кінця, ще не гарантія, що чемпіоном був би «Сокіл», а не «Кременчук». Так, у регулярному чемпіонаті і Кубку кияни були трохи сильнішими. Але в плей-оф все могло змінитися.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
