Йому лише 15 і цієї весни його життя змінилося кардинально. Як, власне, й багатьох інших українців. Вдома, у Богуславі на Київщині, нападник Артем Капуста був капітаном і лідером місцевих «Шершнів». На нього покладали надії тренери, не переставали радіти успіхам сина батьки. Однак після повномасштабного вторгнення рашистів на територію України Артем опинився в числі тисяч співвітчизників, які змушені були шукати прихистку за кордоном. Доля закинула його в швейцарський Кройцлінґен, де хлопець не просто отримав нову нагоду розвивати хокейні навички, а й фактично знайшов нову сім’ю. Тепер своє майбутнє хлопець пов’язує зі Швейцарією. Але обіцяє завжди приїжджати, якщо його гра впаде у вічі тренерам збірних України.

Мешканці Богуслава, одного з наймальовничіших куточків Київщини з майже тисячолітньою історією, схильні вважати, що вже сама назва їх міста дарує благодать Всевишнього. За неповних чотири місяці великої війни ворог туди не добирався ні фізично, ні збройно. Богуславці певні, що їх бережуть вищі сили. Зрештою, коли все почалося, людям у найпівденнішому місті Київського регіону було не менш моторошно, ніж решті українців.

«На початку березня вирішила відправити Артема за кордон раптово,  – каже мама хокеїста Каріна Щедріна. – Звернулася за допомогою до представника Федерації хокею України, судді Артема Береговенка. Запитала, куди б він порадив їхати. «Є гарний варіант зі Швейцарією, але щоб встигнути, їхати треба просто вже», – відповів Артем. Я зібрала речі і попри заперечення чоловіка, який не хотів нас відпускати в дорогу самих, сіла на автівку разом із сином і поїхала».

Забравши по дорозі ще двох вихованців «Шершнів» – Рустама Кубця з Богуслава і Захара Задерія зі Сквири – жінка вирушила в дорогу. І довезла хлопців до прикордоння у закарпатському Чопі, де знаходився облаштований ФХУ волонтерський центр. Окрім Артема Капусти, там знаходилися й інші юні хокеїсти. Більшість їхали за кордон з мамами, сестрами та молодшими братами. Каріна змушена була залишити дитину і повертатися додому, щоб бути разом із матірю, котра не могла виїхати за кордон.

Треба сказати, що в дитячому віці Артем Капуста подавав надії як борець вільного стилю. Він залюбки відвідував борцівську секцію і був призером розмаїтих змагань. Життя хлопця стало насиченішим, коли наприкінці 2014-го в Богуславі відкрилася ковзанка «Льодограй». Туди Артем потрапив майже випадково, завітавши в гості до бабусі, яка мешкала поруч з новою ареною. В «Льодограй» семирічний Артем пішов разом із дворідною сестрою, котра займалася фігурним катанням. Проте увагу хлопця привернули не фігуристи, а хокеїсти, які саме тренувалися на кризі «Льодограю». Артем захотів спробувати себе в цій ролі сам. І вже невдовзі він займався в групі маленьких «Богуславських Шершнів», під керівництвом колишнього нападника київського «Сокола» і збірної України Олександра Матвійчука.

Певний час школяр поєднував заняття хокеєм і боротьбою, але коли настав час обирати, вирішив зосередитися на найшвидшій грі в світі, де в нього почало непогано виходити. Тренер Матвійчук призначив Артема Капусту капітаном «Шершнів» 2007 року народження. Для хлопця то була особлива честь. Через чотири роки, коли Матвійчук вирішив повернутися до Києва і почав працювати з юнаками «Сокола», іскорку в грі і бажанні займатися хокеєм помітив уже новий його тренер, ще один колишній нападник збірної України Олександр Яковенко. А надто – його батько Олександр Дмитрович, котрий працював з «Шершнями» як тренер з фізпідготовки, але після того, як син захворів коронавірусом, на якийсь час перейняв звичні функції хокейного наставника. «Якби не Яковенко-старший і його тепле ставлення до дітей, Артем, можливо, вже б не займався хокеєм», – стверджує Каріна Капуста.

«Для мене всі діти однакові і увагу я приділяю їм усім, – говорить Олександр Дмитрович. – Так, під час пандемії, коли школи були на карантині, Артем просився тренуватися і я проводив для нього індивідуальні заняття. Він, звісно, має потенціал, щоб стати хорошим гравцем. Він має гарну швидкість, світлу хокейну голову, наполегливий. Якщо хлопчина працюватиме, з нього будуть люди».

Яковенко-старший щиро зрадів, дізнавшись, у яких умовах після вимушеного переїзду в Швейцарію живуть і тренуються його підопічні з Богуслава. На базі клубу «Лайонс» із Кройцлінґена під керівництвом Крістіана Рюеґґа, фахівця, який причетний до хокейного становлення нападника клубу НХЛ «Сан-Хосе Шаркс» Тімо Майєра, нині тренується дев’ятеро українців 2007 року народження: «богуславські шершні» Капуста, Захар Задерій, Максим Шевченко, Максим Висотенко, Максим Гаман, Костянтин Порахомчук, Рустам Кубець, Яків Середович і вихованець київської «Крижинки» Всеволод Кам’янний.

«Коли ми приїхали, представники «Лайонс» подбали, щоб усі хлопці повноцінно екіпірувалися, – розповідає Артем Капуста. – Нас відвели в магазин хокейної амуніції, де кожен зміг докупити те, чого йому бракувало. Я особисто зміг захопити з собою більшість екіпірування з Богуслава, тому сильно не зловживав гостинністю, взяв лише те, чого справді не було».

Тих українців, які прибули у Швейцарію без батьків, клуб розселив по родинах. Артем радіє, що йому пощастило потрапити в справжню хокейну сім’ю. Її глава Роджер колись намагався заграти професійно, але отримавши травму, нині продовжує виходити на лід у статусі хокеїста-любителя. Також тренувався колись старший з Роджерових синів, 18-річний Алекс, котрий сьогодні вчиться на льотчика. А семирічний Ліві відвідує хокейну секцію зараз. Артем Капуста у вільний час вчить хлопчика кидати на штучному льоду в гаражі. Урсі, мама Алекса й Ліві, стала другою мамою й для Артема. 15-річний українець фактично став третьою дитиною в сім’ї. До нього ставляться, мов до рідного. Нещодавно сімейство виїздило на відпочинок в Альпійські гори. У Ґріндельвальд, де родина має будиночок.

«У Швейцарії я змінив своє ставлення до багатьох речей, – каже Артем. – Особливо до навчання у школі. Вдома ставився до нього трохи легковажно. А в Кройцлінґені мені відразу дали зрозуміти, що від успішності в навчанні залежить моє майбутнє в «Лайонс». Наразі навчаюся дистанційно. Нам видали ноутбуки. Поки конспекти пишемо українською мовою. Нас перевіряє вчителька, яка родом з Києва. А німецькою, яка в Кройцлінґені є розмовною, маємо оволодіти до кінця літа».

У травні Артем Капуста разом з іще чотирма земляками – Максимом Висотенком, Рустамом Кубцем, Яковом Середовичем і Костянтином Порахомчуком – удостоїлися честі представляти «Лайонс» на турнірі у столиці Франції Парижі. Там команда з Кройцлінґена впевнено виграла усі матчі групової стадії, але в фіналі поступилася в овертаймі французьким ровесникам з «Лес Бізонс». При цьому Капуста проявив себе з найліпшого боку, ставши найкращим бомбардиром змагань.

«Звісно, знаходячись у Швейцарії, я постійно стажу за новинами з України, – говорить Артем. – Хвилююся, чи все в нас гаразд, чи не загрожує небезпека рідним. Хотілося б швидше їх усіх побачити. Розмовляю через відеозв’язок з мамою, з татом. Кілька разів зідзвонювалися з тренерами «Шершнів» Олександром Олександровичем і Олександром Дмитровичем Яковенками. А також з Олександром Матвійчуком, який зараз захищає нашу землю зі зброєю в руках. «Все буде добре. Будемо перемагати», – заспокоїв мене Олександр Миколайович».

«Не буду приховувати: мені б хотілося залишитися у Швейцарії, – підсумовує Артем. – Тут більше можливостей розкрити свої хокейні таланти. Але то не означає, що я збираюся відрікатися від України. Мрію заграти на такому рівні, щоб мене помітили тренери збірної України. Для початку – юнацької, а згодом, сподіваюся, й національної».

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ