24-річний центрфорвард поділився з прес-службою ФХУ враженнями від початку відновлювального збору в Києві, розповів, як йому гралося на чемпіонаті світу в одній ланці з найзірковішими українськими нападниками і спробував зазирнути у своє клубне майбутнє.
– Вадиме, нинішні збори і чемпіонат світу розділяє місяць часу. У цьому проміжку підтримували форму чи відпочивали?
– Здійснював мінімальні пробіжки, робив якісь вправи. Провів цей місяць у рідному Києві, з батьками. Розгубити форму за місяць важко. Але, звісно, в перші дні збору непросто. Тепер потихеньку втягуємося. Тренери дають неважкі вправи як на льоду, так і в залі. Думаю, з часом навантаження будуть зростати.
– Недавній чемпіонат світу був для вас другим у кар’єрі. І особливим з огляду на те, що тренери довірили вам місце в першій ланці.
– Враження у мене двоякі. Ми налаштовувалися на те, щоб посісти перше місце і вийти в дивізіон 1А. Але програли полякам та японцям і стали третіми. Для мене це невдача. Проте загалом ми зіграли добре, дали бій усім суперникам.
– Мабуть, ключовою на чемпіонаті світу була гра з господарями, збірною Польщі. Наша команда поступилася в серії буллітів, хоча мала шанси перемогти в ігровий час…
– Забив би в кінці матчу в порожні ворота – перемогли б поляків. Були моменти в кінцівці й в інших хлопців. Реалізуй ми свої моменти, все було б гаразд. Трохи не дотерпіли. Треба було перемагати Польщу. Думаю, тоді в нас були б дуже високі шанси посісти підсумкове перше місце.
– Програний 2:8 матч японцям – це наслідок невдачі в зустрічі з поляками?
– Ні. Просто ми були зобов’язані вийти на цей поєдинок ліпше налаштованими. Ми чомусь вирішили, що зачепимося з японцями так само, як з поляками. Але в цій грі вартувало діяти ще бойовитіше. Замість того в дебюті ми діяли трохи розхлябано. Перших трьох шайб у наші ворота можна було уникнути. Це болісно вдарило по команді. Потім ми, звісно, вирівняли гру. Але було пізно. Відрив був надто великий.
– Наскільки складно грати в одній трійці з лідерами команди Андрієм Міхновим та Олександром Пересуньком? Від першої ланки очікування завжди особливі…
– Приємно грати з Андрієм і Сашком. Головне – виконувати свою роботу, допомагати їм, а вони попереду все вирішать. Претензій до мене хлопці не висловлювали. Ми грали кожен на кожного, виконували те, що від нас вимагалося, намагалися витиснути зі свого перебування на льоду максимум.
– Взагалі, виглядає, що нинішній тренерський штаб збірної вас як гравця дуже цінує. Ця довіра відчувалася навіть тоді, коли в клубі у вас не все складалося найліпшим чином…
– Я відчуваю цю довіру і намагаюся її виправдовувати. Вдячний Вадимові Валерійовичу за те, що він дає мені багато ігрового часу. Сподіваюся, так буде й надалі. Буду робити все від мене залежне, щоб ця довіра не зникла. Взагалі, кожен приїзд у збірну, кожна участь у чемпіонаті світу надзвичайно сприяють прогресові гравців. Я ціную нагоди попрацювати в одному колективі з найкращими гравцями країни і пограти на хорошому міжнародному рівні.
– Маріуполь нині майже зруйноване і перебуває під російською окупацією. Навряд чи команда з цього міста, за яку ви виступали в попередньому сезоні, існуватиме. Враховуючи це, вже визначилися з клубним майбутнім?
– Розглядаю варіанти. Жодного стовідсоткового немає, пошуки клубу тривають. Час ще є. Не відомо, чи стартує восени наш чемпіонат, тому жодна з наших команд не проявляє активності. Я концентруюся на закордонних варіантах. Багато наших хлопців уже підписали контракти з польськими клубами. Я б теж був не проти зіграти там. В Екстраклясі зібрані дуже сильні команди.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ