Перемога над «Кременчуком» з рахунком 6:2 у Палаці спорту, арені, в стінах якої команда здобувала найгучніші звитяги в своїй історії, стала для відродженого київського «Сокола» черговою віхою. За неповних два роки клуб пройшов шлях від повної реінкарнації, до здобуття срібла чемпіонату країни, повернення в єврокубки, статусу базової команди національної збірної України. На початку 2022-го «Сокіл» здобув перший трофей – Кубок України. Наступний крок – повернення, нехай поки ситуативне, у Палац спорту. Наставник «Сокола» Олег Шафаренко підвів підсумок двобою з «Кременчуком» і поділився баченням на подальші перспективи команди.
– Напередодні суботнього поєдинку в Палаці спорту я найбільше турбувався, щоб гравці встигли відпочити, – бере слово тренер. – Десятеро наших хокеїстів повернулися в клуб зі збірної за добу до матчу з «Кременчуком». Готовність більшості хокеїстів у мене хвилювань не викликала. А ось втома після зборів національної команди могла позначитися. Тому після повернення гравців я найперше дав їм відпочити. А самі хлопці вийшли на лід і зробили те, чого ми від них очікували.
– Тренер збірної Вадим Шахрайчук відзначав, що протягом двох заключних днів зборів знизив навантаження.
– Збірна працювала за планом, який мала виконати. Перед Вадимом Шахрайчуком і його тренерським штабом теж стоять серйозні завдання. Хлопцям, яких він викликав, потрібно багато тренуватися. Особливо тим, хто в житті не звик тренуватися по два рази на день. Нічого страшного з ними не сталося.
– Протистояння «Сокола» і «Кременчука» є найпринциповішим у нашому чемпіонаті. Проте перших три матчі в новому році – два в Кубку і останній, у Палаці спорту – викристалізували помітну перевагу киян. На початку сезону, хто б не перемагав, гра здебільшого була рівною.
– Давайте врахуємо ось що. В попередньому чемпіонаті в нашому складі було багато гравців 2000-2003 року народження. Нині такі хокеїсти теж є, але тоді їх було більшість. А в складі «Кременчука» – досвідчені чоловіки. В цьому сезоні ми теж додали хлопців, здатних постояти за команду. Зараз вони повністю адаптувалися до наших вимог і їх присутність на льоду дуже помітна.
А взагалі, не став би робити якихось надто далекоглядних висновків з нашої переваги над «Кременчуком» в останніх матчах. Так складається гра. Особливо в Палаці спорту з його атмосферою і великим майданчиком. Тут справжній хокей. Дякую людям, причетним до організації цієї гри – Федерації хокею України, керівництву нашого клубу. Ми дуже хотіли зіграти в Палаці спорту. Це важливо і для наших хокеїстів, і для тренерського штабу, і для киян, які скучили за хокеєм і командою, яка багато років була символом нашого хокею. Ми цінуємо цю мить і сподіваємося, що будемо грати в Палаці спорту в майбутньому. Грати на такій ковзанці, в присутності такої кількості глядачів – одне задоволення.
– Ви особисто за такого ажіотажу грали неодноразово. Для окремих ваших підопічних то перший такий досвід. Хлопці перед матчем нервували?
– Почнемо з того, що для мене як тренера це теж перший матч у Палаці спорту. Я теж хвилювався, бо розумів, що ми маємо презентувати «Сокіл» перед очима тисяч киян з найліпшого боку. Хлопці – не виняток. Взагалі, погано, якщо в людей перед матчами відсутній здоровий мандраж. Якщо людина не хвилюється, вона або нежива, або байдужа. Якщо ні за що не хвилюєшся, треба закінчувати з хокеєм.
– Пригадую, восени, напередодні старту «Сокола» в єврокубках, команді важко дався перехід з вузької ковзанки на АТЕКу на лід броварського «Терміналу», де команда готувалася виступу в Континентальному Кубку. Потім так само некомфортно «Соколу» було попервах на майданчику арени «Тюске» в Будапешті.
– Листопадовим проблемам є пояснення. В Бровари ми приїхали відразу на гру проти «Берсерків», не встигнувши потренуватися. Те саме сталося й у Будапешті. Ми прибули за добу до матчу, опробували лід під час вечірнього і ранкового легких тренувань, а ввечері мали грати стартовий поєдинок проти латвійського «Олімпа». Певен, якби ми мали більше часу на підготовку до зустрічі проти рижан у змагальних умовах, гра могла скластися по-іншому. Я не хочу виправдовуватися за ту поразку 1:4, але в першому матчі ми звикали до льоду. Ми поступилися заслужено, але пропусти ми тоді бодай на одну шайбу менше, далі пішов би «Сокіл», а не «Олімп»… Зараз на звикання до льоду Палацу спорту мали три дні. Гравці збірної тут тренувалися ще довше.
– У матчі з «Кременчуком» ви вирішили залишити поза заявкою, враховуючи ліміт на легіонерів, латвійського голкіпера Маркса Славінскіса. Бекапом Дмитра Кубрицького був юніор Ярослав Андрійчук. Не ризикували?
– Ми з помічником Костянтином Сімчуком хвилювалися через це, але все ж прийняли спільне рішення, щоб зробити ставку на Кубрицького. Вибір у нас був невеликий. Через травми команді не можуть допомогти Андрій Міхнов і Михайло Сімчук. В основній обоймі у нас рівно 20 хокеїстів. Залишати поза заявкою когось із іноземних польових гравців було великою розкішшю. Добре, що все у нас вийшло, що Кубрицький відіграв у воротах надійно.
– «Сокіл» виграв у «Кременчука» шість із восьми матчів у поточному сезоні. Команда практично ґарантувала собі перше місце в регулярному чемпіонаті. У підопічних не буде проблем з мотивацією на ті поєдинки, які залишилися до плей-оф?
– Людей, які займаються улюбленою справою, не потрібно додатково мотивувати. В нас молода команда. Думаю, хлопці розуміють, що вони повинні рости й індивідуально, і як колектив. У нас є кілька хокеїстів у межах 25 років, які взяли на себе роль лідерів. Хокеїсти віком за 30 років є прикладом для решти виконавців. Сенсу зупинятися на досягнутому взагалі не бачу. Все тільки починається.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
