Другий тур жіночого хокею подарував поціновувачам найшвидшої гри класичне протистояння національної першості між «Пантерами» та «Україночкою», де вікторію двічі поспіль здобула харківська команда з Вікторією Ткаченко на останньому рубежі. Саме воротар збірної України зупинила свою колишню команду з Києва, поповнивши власну колекцію поєдинків із «сухих» матчів.
– Віка, ваша команда «Пантери» буквально «вигризла» дві перемоги в овертаймі (3:2 ОТ, 1:0 ОТ). Судячи з виплеснутих емоцій після сирени, значущість успіху важко недооцінити.
– Так і є, адже суперник був із принципових. Тяжкі, завзяті матчі вийшли, намагалися стримувати емоції по ходу зустрічі, але все одно багато вилучень нахопалися. На щастя, все закінчилося хепі-ендом в овертаймі. Емоційне тріумфування і купа-мала на льоду, яка утворилася після фінального свистка, говорить про значимість перемог! Треба розуміти, що цього сезону чемпіон визначається за підсумками регулярного чемпіонату (плей-оф не передбачено), тож кожна гра — як фінал.
– Тим солодша для воротаря перемога на «нуль» – без пропущених шайб у зустрічі з таким серйозним суперником.
– О так! У моїй кар’єрі траплялося до цього туру лише два поєдинки на «нуль», але з суперниками рівня нижче. А ось тут незрівнянний шатаут відбувся. Після таких матчів отримуєш особливу насолоду.
– Пристрасті часом справді «закипали»! Навіть до бійки біля ваших воріт дійшло… Що там сталося?
– Взагалі, жіночий хокей далеко не ніжний вид спорту, а тут така «заруба», рахунок рівний, емоції зашкалюють… У тому епізоді дівчата з «Україночки» після свистка вдарили воротаря по руках, за мене заступилися, так утворилася «заворушка». Взагалі, ігри вийшли грубими як з одного боку, так і з іншого.
– «Україночка» багато проблем вам створила?
– Сестри Аліпови вирізнялися активністю, вони ж і забили у першій грі по шайбі. Також кидками напружувала Ангеліна Майфельд. У парочці епізодів мені приходила на допомогу штанга, так що я їй «подякувала», як це водиться у воротарів (посміхається).
– Здивувалися гольовому “бенкету” в паралельних іграх туру в Дніпрі, де «Королеви Дніпра» не пощадили своїх землячок – 21:4, 14:2.
– Я навіть не повірила спочатку, перепитала у дівчат у роздягальні, коли дізналася про результат першої гри. Що сказати? Дуже великий результат, але так буває у хокеї, коли одна команда помітно поступається своєму супернику. Траплялися у жіночому хокеї ще крутіші розгроми а-ля Словаччина — Болгарія (82:0!) у матчі відбіркового турніру на Олімпіаду-2010 у Ванкувері. Там лише у першому періоді залетіла 31 шайба за 20 хвилин! І це міжнародна зустріч, зареєстрована у Книзі рекордів Гіннеса.
– Не шкода колег із «Білок», які потрапили під обстріл новачків-легіонерів ліги: Пецевич та Тюганкіної?
– Дивлячись як ти себе подумки готуєш і «накручуєш»: адже можна оцінити гру з точки зору добре виконаної роботи, перебуваючи в тонусі, а можна і все згорнути на партнерів, мовляв, кинули під «танки», не допомогли уникнути такого розгрому. Але одне знаю достеменно – головне після таких невдач не опускати рук!
– Як довго ви вже у жіночому хокеї?
– З 16-ти років, тобто пішов восьмий рік…
– І як сподобався дуже жорсткий вид спорту Вікторії Ткаченко?
– Спочатку дивилася багато ігор по телевізору, а згодом у моїй рідній Білій Церкві збудували льодову ковзанку, з’явилася професійна команда, я почала ходити на трибуни і невдовзі вирішила, що хочу займатися цим видом спорту. Жодного хокейного оточення в мене не було, тому ініціатива виходила особисто від мене.
– Уявляю вираз осіб батьків, яким ви повідомили про захоплення хоккеєм!
– Так, батьки були не в захваті (сміється). Мама та тато відмовляли від цієї ідеї, питали: «Навіщо?»… А потім була друга серія обурення, коли я вже тренувалася і зайшла до батьків із цінником на воротарську форму (сміється).
– Відразу у воротарі записалися?
– Ні, рік займалася в полі, тому що я прийшла в аматорську команду, форму потрібно було самому купувати, а воротарський комплект був не по кишені: це – 1000 доларів на той час! Щоб ви розуміли, я говорю про дуже пошарпану б/у форму, яка сильно «втомилася». Та й не так просто її було знайти відповідних розмірів… Так що довелося відкласти мрію про воротаря до найкращих часів. Цей час настав приблизно через рік у Києві на АТЕКу, де почали збирати жіночу команду і ніхто не хотів йти до «рамки». Тут я й зрозуміла – це мій шанс!
– З Білої Церкви до Києва – 85 кілометрів. Вирішили мотатися щодня туди-сюди?
– У Білій Церкві на той час не було аматорських команд, у секції за віком я вже не проходила. Нічого не залишалося, як заради хокею переїхати до Києва вступати до Коледжу, щоб паралельно записатися тут у секцію до аматорів (сміється).
– Дивовижне прагнення подолати ґендерний бар’єр у хокеї! Як у знаменитої канадки Манон Реом.
– Ну, ви порівняли мене з єдиною хокеїсткою, яка зіграла за команду НХЛ. Нехай і у виставковому матчі (сміється).
– Хто ще з дівчат із вашого рідного міста займається хокеєм і виступає у чемпіонаті України?
– Так склалося, що у нас у «Пантерах» тепер виступає ще зовсім юна Віка Шиманська… Я її бачила кілька разів у Білій Церкві, але познайомилися ми вже у Харкові.
– Найсильніший кидок на вашу пам’ять, хто залишав «автографи» на тілі?
– Найчастіше – це дівчатка-легіонери, які мають гарну підготовчу базу. Наразі вже й не згадаю прізвища гравців, але з такими майстрами доводилося стикатися у тому ж чемпіонаті Туреччини та Польщі, де я виступала. В Україні цього сезону легіонерки проти нас ще не грали…
– Хокей для Ткаченко – хобі чи можливість досягти чогось у спорті та влаштувати кар’єру?
– Для всіх тих, хто старший – це, ясна річ, хобі. Гроші в жіночому хокеї не заробиш, тут все на голому ентузіазмі… А ось для молодого покоління, яке готове завзято тренуватися, є можливість зростати та в перспективі виїхати виступати у сильні чемпіонати. Ось для них жіночий хокей може стати роботою, а не лише хобі.
– Кілька років тому ви були учасником кваліфікаційного турніру на чемпіонаті світу у складі збірної України, удостоїлися призу найкращому гравцю, а зараз ваші виступи у національній команді поставлені на «паузу». Поясніть ситуацію?
– Причина моїх останніх відмов – це основна робота, де я не можу просто так відпроситися на тривалий період зборів, тим більше якщо в планах не значилися турніри і була неясність через коронавірус. Ось найближчої весни у жіночої збірної України цілком конкретний чемпіонат світу і на ці дати можна готуватися, відпрошуватися заздалегідь з роботи… Якщо я потрібна тренерському штабу на чолі з Євгеном Аліповим, я завжди буду рада допомогти.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
