Останнім часом молодий оборонець «Сокола» відчуває все більше довіри від тренерського штабу. В нинішньому кубковому турнірі, який триває в Кременчуку, Владислав Сушков відіграв в усіх трьох поєдинках і в останньому з них, сьогодні, коли кияни перемогли 8:2 команду Броварського спортивно-фахового коледжу, відзначився трьома результативними передачами. Після матчу хокеїст поділився враженнями від різдвяного Кубка і поділився очікуваннями напередодні фінального поєдинку.
– Владиславе, груповий етап Кубка «Сокіл» пройшов дуже впевнено – перемога над «Кременчуком» 5:3 і дві крупних звитяги над «Дніпром» (11:1) та БСФК (8:2). Який підсумок цього відрізку напрошується особисто для вас?
– Мені важливо, що маю ігрову практику. І що команда перемагає. Приємно розпочати Новий рік з нових відчуттів, на переможній хвилі. Побільше б таких матчів і турнірів.
– В останньому з поєдинків ви відіграли результативно проти команди, в якій виступали вже неодноразово.
– Виступав з цими хлопцями не лише коли був в оренді у «Білому Барсі», а й у молодіжних збірних. Воно завжди цікаво – вийти і зіграти проти друзів. Емоції в таких матчах завжди специфічні.
– Проти друзів виходить грати так само жорстко, як проти гравців, з якими мало знайомі?
– Звичайно. Друзі ми поза межами льоду. А під час матчу треба бути максимально жорстким і непоступливим. Незалежно від того, проти кого граєш, грі треба віддаватися сповна.
– Останнім часом ви з’являєтеся в складі на постійній основі. Мабуть, потрохи відчуваєте впевненість у своїх силах?
– Дякуючи тренерському штабові, який дає змогу відчути напругу таких поєдинків, як нинішні кубкові, поступово набираюся досвіду, пізнаю дорослий хокей. Перед кожною грою нам ставлять завдання – протримати «нуль». Поки виходить. Дай Боже, щоб так було й надалі.
– Найчастіше тренери виставляють вас у парі з досвідченим Михайлом Рибалком. Помітив, що цей оборонець не просто грає, а намагається постійно щось підказувати молодшим партнерам за командою. Зокрема вам.
– Нас тому й ставлять у дуеті з Михайлом, щоб він мене вчив, підказував, страхував, вносив корективи в гру. Дуже радий, що в нашій команді є такі досвідчені гравці, від яких є чому повчитися. Зрештою, мова ж не лише про Рибалка, а й про Єгора Мажугу, Глєба Лєтова, Дінара Хайруллова, інших хлопців, які молодші, але в яких є чому повчитися.
– Нещодавно ви брали участь у чемпіонаті світу серед юніорів в Естонії. І там запам’яталися найперше тим, що відіграли в одному з матчів у нападі.
– Це для мене був не зовсім новий досвід, адже до того в одному з матчів «Сокола» травмувався Міша Сімчук і Олег Леонідович перевів замість нього в напад мене. Відіграв в атаці повний матч проти «Кременчука». Олександр Бобкін у збірній поставив мене у напад після того, як через струс мозку випад Дмитро Кобильник. Якщо потребує ситуація, готовий зіграти де завгодно. Не приховую, що іноді в нападі губився. Але коли притирався, то навіть кидав по воротах, мав гольові моменти.
– Наразі ваша кар’єра постійно переплітається з постатями двох тренерів. Саме тих, які очолюють нинішніх суперників. Олег Шафаренко і Олександр Бобкін славляться своєю експресивністю. Хто з них емоційніший чи жорсткіший?
– У них обох вимоги до гравців максимальні. Звісно, силою вони своїх принципів не втовкмачують, але пояснювати і переконувати прекрасно вміє що Олег Леонідович, що Олександр Васильович. Обоє вимагають агресивно, так би мовити, молодим послаблень не дають. Це добре, що так є. Коли тренери такі вимогливі, гравець завжди в тонусі, ніколи не розслабляється. Немає коли розслаблятися (сміється).
– Попереду на «Сокіл» очікує фінальний поєдинок Кубка. Вочевидь то буде головний матч з часу відродження клубу.
– Розумію ступінь відповідальності. Треба виходити і здобувати трофей, доводити, що «Сокіл» найсильніший. У 2007-му «Сокіл» виграв кубок вперше. Ми втрачати трофею не збираємося. Думаю, у фіналі зіграємо з «Кременчуком». Будемо битися, але перемогу не віддамо.
– Битися в прямому чи переносному значенні?
– Якщо будуть нахабніти, то й у прямому. З «Кременчуком» чистих матчів майже не буває. То дуже брудна команда. Треба бути обережними, постійно підіймати голову, бо хлопці люблять бити, поки ніхто не бачить. Нічого, ми дамо їм відсіч і завтра заберемо матч.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
