Тренер юнацької збірної України (до 18 років) підвів підсумки листопадового збору в Броварах і двох товариських матчів у польському місті Криниця-Здруй, в першому з яких українці поступилися 2:8, а другий виграли 4:1.
– Олександре, ці збори вийшли для вас важкими не лише з огляду на те, що ви працювали з двома командами одночасно — юніорською і юнацькою. Перед самим виїздом обох колективів у Польщу власник клубу “Донбас” Колесніков відкликав хокеїстів, які представляють клуби, котрі він фінансує. Наскільки важко було вийти з ситуації?
– У порівнянні з тренерами національної збірної, які змушені були заповняти прогалини, знаходячись у Будапешті, нам було трохи легше. Коли ця новина пролунала, ми ще були в Києві й оперативно зібрали екстренну нараду тренерського штабу з керівництвом Федерації хокею України. З юніорською збірною було простіше. Ми втрачали лише Станіслава Садовікова і Веніаміна Трандафілова. Відповідно перебудовувалися на гру в три ланки з розумінням, що будь-якої миті можна підстрахуватися кимось із гравців збірної U18. Власне, це й було зроблено — в обох матчах задіювали Артема Козловського, оборонця 2004 року народження.
З юнаками ситуація була складнішою. Із 23-х хокеїстів, які знаходилися на зборах, до Польщі відмовилося їхати шестеро. Із тих, хто залишився, мали трьох воротарів. Добирати було непросто, бо вибір у нас невеликий. Та й необхідну документацію оформити не встигаємо. Тому врахували, що в польському “Освенцімі” виступає два українських хлопці 2004 року народження — Михайло Ковальчук та Ігор Ніколаєвич. Зателефонували їм. Хлопці сказали, що завжди готові допомогти збірній.
– Перший матч у Криниці-Здруй юнацька збірна проводила фактично “з коліс”.
– Попередньо планувалося, що команда U18 виїде раніше. Але через вище згадувані організаційні труднощі юнаки і юніори вирушили в Польщу разом. З Києва виїхали в обідню пору, в дорозі перебували всю ніч. У готелі опинилися лише о сьомій ранку. А грати мали о 13:00. Зрозуміло, що про попередню підготовку мови вже не було. Теорію ми провели в автобусі. Хлопці не встигли налаштуватися. Все те, над чим працювали на зборах, не було сприйняте. Хлопці розгубилися, замандражували. Свій відбиток наклали і ті баталії, які передували виїзду, і важка дорога. Як наслідок, ми вийшли не готовими грати. В це поняття входить багато складових — битися, боротися, виконувати тренерське завдання, проявляти власні амбіції й егоїзм. Жодного з цих компонентів ніхто з хокеїстів не проявив.
Крім того, у хлопців відсутній міжнародний досвід. Не дивно, що в першому матчі найкращими на льоду були двоє хокеїстів, які виступають у Польщі. Позитив полягав лишень у тому, що перший поєдинок ми завершили о 15:00 і мали понад добу на підготовку до наступної гри.
– Після 2:8 команда могла зламатися морально.
– Ми розуміли, що другої такої гри дозволити собі не можемо. Переглянувши в готелі відео першого матчу, ми з помічниками дійшли до висновку, що такий результат став наслідком найперше нашої неякісної гри, а не свідченням домінування поляків. Тому мали внести суттєві корективи. З огляду на це ми змінили тактику, поєднання ланок, випустили іншого воротаря. Хочу відзначити дуже впевнену гру в другому матчі голкіпера Ярослава Сисюка. Також у присутності президента ФХУ Георгія Зубка ми провели з гравцями розмову. Це допомогло хлопцям налаштуватися морально, забути про невдачу в попередній грі. У підсумку на лід вийшла зовсім інша команда, яка розуміла, кого вона представляє. У хлопців горіли очі від бажання показати себе і довести, що результат першої зустрічі був випадковістю.
– Ваша емоційна манера поведінки на тренуваннях і під час матчів добре відома. Як було цього разу? Не боялися, що сварячи хлопців, пригнітите їх ще більше?
– Жодного тиску цього разу не було. Вже після першого періоду першого матчу ми з помічником намагалися перелаштувати лише тактичні побудови. Але побачили, що хлопці не готові до боротьби ментально. Думаю, якби ми прибули за добу до гри, випробували лід, побачили суперників, то налаштувалися б зовсім по-іншому. А в цих обставинах поляки здавалися нашим хлопцям ледь не канадцями. Змінити цей стан було важко. Тому я не тиснув, не кричав.
Після першої гри і перед початком наступної ми провели кілька зібрань, на яких спокійно пояснили, що й до чого. Дали хлопцям відновитися фізично і морально. Це спрацювало. Друга гра показала, що і тактичні корективи були вірними, і поєднання ланок виявилося оптимальним. Хтось гірше, хтось краще, але з виконанням установки на гру впоралися всі хокеїсти. Думаю, більшість із цих хлопців матимуть шанс потрапити на наступний збір команди, який відбудеться у лютому.
– Ця пара матчів показала, що з такими суперниками треба просто частіше грати.
– Користь є від матчів з будь-яким закордонним суперником. При цьому в ситуаціях, коли готуємося до чемпіонату світу за кордоном, треба проводити товариські матчі на виїзді. Якщо вдома — треба приймати опонентів у себе, щоб хлопці ментально готувалися до того, що гратимуть перед своїми глядачами. Це додаткова відповідальність. Але в інших випадках треба виступати за кордоном. Бо де б ти не приїхав — то інший палац, інша роздягальня, інша мова, різні школи хокею. В ідеальних обставинах найліппше було б грати “Єврочелленджі” старого зразка, тобто в групі за участю чотирьох команд. Це — гарантованих три матчі з різними збірними, представниками різних шкіл. Проте навіть ці дві зустрічі з поляками — великий досвід. У перспективі хотілося б, щоб збір у лютому завершився виїздом і поєдинками з трьома суперниками. Бо на чемпіонаті світу доведеться грати відразу з п’ятьма опонентами.
– Звісно, хочеться вірити, що компромісу буде досягнуто і надалі представники “Донбасу”/”Молодої гвардії” до лав збірної приїжджатимуть. Але можливий також інший варіант.
– У нас є план А і план Б. Готуємо обидва варіанти. І в обох випадках колективи будуть достойними. Зміцнитися, на щастя, є ким. Поіменно хлопців називати не буду. Нехай працюють і доводять своє право отримати виклик у збірну грою за клуби.
