Захисник збірної України Олексій Дахновський поділився своїми думками та враженнями після срібла на чемпіонаті світу-2026, яке дозволило нашій країні повернутися до елітного дивізіону.

— Турнір закінчився, минуло декілька днів. Вже прийшло усвідомлення того, що відбулося?

— Думаю, багато хто з команди зі мною погодиться, що відчуття усвідомлення і що це не сон прийде лише, коли ми доїдемо до Німеччини. Особисто я зараз проходжу період емоційної стабілізації після того феєрверку емоцій в той вечір та невеликої емоційної ями на другий-третій день.

— Коли ми востаннє грали в еліті, тобі було три роки. Цікаво, який перший ЧС за участю України ти свідомо подивився?

— Перша моя згадка про збірну, напевно, буде — я навіть не пам’ятаю, якої вікової категорії ЧС, що проводився у броварському «Терміналі». Тато водив мене на ігри, памʼятаю лише, що наші обіграли Нідерланди, здається, 7 шайб закинули або щось таке. Пам’ятаю, що в мене з того чемпіонату доволі довго лежав плакат вдома, а також що на одному з матчів я заснув. Після цього вже в памʼяті йдуть молодіжні ЧС у Палаці спорту. Також із цікавих спогадів — у мене була приставка PSP, на якій я грав в NHL07, коли був малим. Брав збірну України та грав проти топових збірних, уявляючи, як круто було б, якби це було реальністю, і от нарешті ця реальність чекає на нашу збірну в наступному році.

— Який найнеочікуваніший фідбек прилітав з приводу цього чемпіонату світу?

— Не можу виділити найнеочікуваніший, але можу виділити найприємніше з усіх — коментарі під будь-яким постом, не обов’язково на спортивних ресурсах. Деякі були по типу: «Ніколи не цікавився хокеєм, але як же це круто!», а інші: «Я чекав на цей момент з дитинства, дякуємо, хлопці!». В нашій країні взагалі дуже рідко трапляється «спортивне свято», тому принести хоч якихось позитивних новин в інфопростір, особливо в такі важкі часи для країни — це дуже гріє душу. Також я був неймовірно щасливий, хоч і по телефону, але розділити сльози щастя з моїм татом, який є щирим фанатом хокею. Він привів мене у цей спорт та разом із мамою підтримував та вірив у хокей, навіть коли це було абсолютно нераціонально та нелогічно. Я впевнений, що для нього це було абсолютною мрією, і я дуже щасливий, що його хокейна мрія здійснилася.

— За твоїми відчуттями, який матч чи момент на цьому турнірі був зламним, коли команда реально відчула, що може потрапити до топ-2?

— На чемпіонаті світу вирішальним є абсолютно кожен матч, тому виділяти якийсь окремий не можна. Всі самі це бачили: боротьба як за потрапляння до елітного дивізіону, так і за право зберегти прописку в 1А тривала до останньої секунди останнього матчу турніру, що ще раз підтверджує вищесказане.

— Памʼятаєш свій перший гол за збірну України на чемпіонаті світу?

— Звичайно пам’ятаю. Я почав цю атаку після передачі від Богдана Дьяченка, після чого в голові була дилема: «Підтримати атаку чи йти на змінку?». Вирішив підтримати. Ну а потім все було просто: Даня Трахт всього лише спочатку «намалював» одному японському захиснику (я вже тоді чекав на передачу, але йому було мало), він ще й другому «намалював» і залишив мені найважче — потрапити по порожніх воротах. Я своє завдання виконав. Ну і Даня теж молодець.

— Чи відчувалася підтримка вболівальників у Сосновці? Багато було українців на трибунах?

— Звичайно відчувалася: як з трибуни, так і від тих, хто дивився з екранів, за що їм величезне дякую! Моя люба дівчина, яка робить неймовірний внесок у мій ментальний стан під час змагань, мої батьки, які підтримують нас, що б не сталося, родичі, друзі, вболівальники… Коли ти знаєш, що всі ці люди з тобою і будуть з тобою, що б не сталося — це відчувається набагато сильніше, ніж хтось міг би собі уявити.

— Ми бачили ваші емоції щодо гравців збірної Литви після перемоги над поляками. Розкажи про те, що не потрапило до кадру.

— Так сталося, що наші роздягальні були поруч, тож коли ми закінчили матч з Японією — вони вже готувалися до своєї гри. Ми не пропускали жодного шансу підтримати їх та побажати їм удачі, проходячи повз. Для них цей матч також був вирішальним, і вийшло так, що наші цілі збігалися і були на одному шляху. Вони свою роботу виконали, чим допомогли нам, за що ми їм дуже вдячні. Після закриття турніру у нас була можливість трохи посвяткувати разом та поспілкуватися про цю чудову подію.

— По завершенню турніру була якась важлива промова від тренерського штабу?

— Тренери відмітили, що їх дуже тішить бачити нас такими щасливими та життєрадісними. Також підкреслили, що елітний дивізіон — це інший вимір хокею, і вони раді, що старші гравці, які вже багато років боролися за цю мрію, нарешті її досягли, а молодші гравці мають можливість отримати такий досвід.

— Що думаєш про Німеччину-2027? Як готуватися, чого чекати, які шанси?

— Готуватися, на мою думку, треба поступово, не забігаючи сильно далеко вперед, як-то кажуть, «one game at a time». Для мене нічого не змінюється: як і кожного року, я буду намагатися якнайкраще підготуватися до клубного сезону, потім якнайкраще провести цей сезон і як результат підійти до періоду чемпіонату світу в якомога кращій формі.

— Сезон закінчився, яким він для тебе вийшов?

— Це був чудовий сезон для мене як з точки зору розвитку, так і з точки зору досягнень. Я отримав багато ігрового часу та довіри протягом усього сезону в клубі. Наша команда завершила регулярний сезон на третій позиції та провела дві чудових серії в плей-оф, на жаль, поступившись у півфіналі. Як результат — маємо бронзу у клубному сезоні та вишню на торті — історичне підвищення у дивізіоні. Неймовірний сезон.

Насамкінець хочу висловити подяку всім причетним до цієї події та нагадати, що команда — це не лише гравці та тренери, але ще й люди, які дбають про наше здоров’я, нашу фізичну готовність, наш комфорт під час підготовки до змагань та про готовність нашого спорядження, даючи нам можливість концентруватися лише на грі. Також, користуючись нагодою, я хотів би щиро подякувати тим, хто робить наші виступи під прапором України можливими, — нашим захисникам. Дякуємо вам!