Мережко: «Раніше наша команда грала в «радянський» хокей – зараз більший акцент на атаку»

Захисник Ігор Мережко – один із небагатьох легіонерів у лавах нашої збірної. Цей сезон він провів у тюменському «Рубіні» і виграв із командою бронзу ВХЛ, раніше пробував свої сили в австрійському та канадському чемпіонатах.  

Після нетривалого відпочинку 23-річний хокеїст одразу прибув до тренувальної бази в Броварах і зараз активно готується разом із національною командою до міжнародного турніру в Словенії. Чи встиг Ігор зігратись із товаришами зі збірної, він розповів пресслужбі Федерації хокею України. 

-       Цей сезон ти провів у ВХЛ в складі тюменського «Рубіна». Чи все тобі сподобалось у команді? 

Враження були лише позитивні від виступів за «Рубін». Шкода, що не змогли виграти золото ВХЛ («Рубін» зупинився у півфіналі плей-оф – прим.). Але все інше мене дуже влаштовувало. Часто тримав зв’язок із менеджером команди, мені виділяли доволі багато ігрового часу. Тренерський штаб дуже професійний – ми грали в «новий» хокей, не вдавались до «розкатів» чи «закатів», більше звертались до канадського стилю гри, коли багато атакуєш суперників. Правда, закидали ми в цьому сезоні не дуже багато, але це вже питання до нас, хто грав у атаці. Тренерський штаб робив усе необхідне для нас.

-       Чи діяли у ВХЛ карантинні обмеження щодо відвідувань матчів глядачами? 

У нас узагалі була проблема в цьому сезоні, адже головна арена перебувала на реконструкції, тож ми виступали на запасній. До січня доводилось грати без уболівальників через карантинні обмеження. Коли вже глядачів допустили на трибуни, то відвідували матчі близько 300 осіб через малі розміри льодового комплексу. Тренування якесь, а не хокей (сміється). На щастя, у наступному сезоні вже будемо виступати на відремонтованій домашній арені «Рубіна». 

-       Як тобі місцеві вболівальники?

Фанати в «Рубіні» хороші. Ходять на матчі, сильно переживають за команду. Видно, що вболівають за клуб уже не один рік. Багато пишуть гравцям, роблять команді подарунки. Дуже приємно. 

-       Чому трохи пізніше прибув до лав збірної? Сезон же у ВХЛ завершився приблизно в кінці квітня.

Я приїхав із Харкова до лав збірної. Оскільки весь рік не бачив родину, то попросив тренерів національної команди дати мені можливість побути вдома трохи більше.  

-       У якій ти зараз формі? Чимало хлопців прибуло до команди фактично з відпустки.

Не думаю, що я нині готовий на 100%. Зараз травень, тож чимало гравців перебувають у розслабленому стані. Але думаю, що десь на 80% ми вже набрали кондиції.  

Зараз у нас такий режим: тренування – готель – тренування – готель. Чи тисне це? Я б не сказав. Авжеж, хочеться вийти на прогулянку, коли є вільний час, подихати свіжим повітрям. Але в цілому в нас і часу на це немає. Адже зазвичай ми маємо по два тренування на день, між ними хіба що встигаємо поїсти та поспати. А після робочого дня вже нікуди й не хочеться йти (сміється). 

-       Чимало наших хокеїстів грають разом у клубах чемпіонату України. У тебе ж подібної ігрової практики не було. Чи важко було тобі зіграватись із хлопцями цього разу?

Не сказав би, що важко зіграватись. За ті два роки, що я в збірній, встиг пограти чимало з ким. Головне – аби ми були в хорошій фізичній формі. А зігратись між собою нескладно. 

-       Чи є в тебе «улюблена» п’ятірка з найзручнішими для тебе гравцями?

У мене «улюбленої» немає. Може, у тренера є (сміється). Я зараз граю в парі з Артуром Чолачем. Хороший, молодий хокеїст.

-       Із ким у цілому найбільше спілкуєшся в національній команді? 

Напевно, найбільше в збірній спілкуюсь із Вадимом Мазуром і з Артуром Оганджаняном. З Вадимом ми давно знайомі, разом грали в Австрії та в «Донбасі». Із Артуром ми стали більше спілкуватись останнім часом. Він також, як і я, із Харкова.

-       Як оцінюєш роботу нашого головного тренера Вадима Шахрайчука?

Дуже подобається нинішній підхід – доволі незвичний. Раніше наша команда грала в «радянський» хокей. Наприклад, у старих матчах можна побачити, коли захисник стоїть за воротами, усі починають «розкатуватись». Зараз тренери вже не хочуть цього робити, вони хочуть швидше переходити в атаку. У нападі мають грати не лише нападники, а й захисники. Наші хлопці ще звикають до цього, новий малюнок гри вже яснішає. Думаю, що підхід Вадима Валерійовича тяжіє більше до європейського, аніж до американського. Усе ж таки нам треба підлаштовуватись під ширший майданчик, не такий, як у Північній Америці.

-       Ви вже встигли провести один товариський матч з молодіжною збірною Олександра Бобкіна. Чи відпрацьовували щось конкретне?   

Під час першого матчу ми грали в три п’ятірки. Чимало хлопців закінчили сезон ще у березні-квітні, тож не було ігрової практики. Тому треба до ладу привести фізичну форму, увійти в ігровий ритм, щоб потім не було так складно на міжнародному турнірі в Словенії. Просто не буде в будь-якому разі, але треба набирати кондиції. Сам випав трохи з тренувального процесу, зараз надолужую. Можливо, наші товариські матчі не прикрашають збірну, але краще робити помилки зараз, аніж із іншими суперниками в офіційних іграх.

-       Що чекає на нашу команду на міжнародному турнірі в Любляні?

Складно сказати. Ми їдемо в Любляну, аби перевірити свій рівень хокею. Румунам та полякам маємо дати гідний супротив, адже де-факто це суперники з нашого Дивізіону (Польща грає з Україною в Дивізіоні ІВ, Румунія у 2019 році піднялась до Дивізіону ІА – прим.). З іншими опонентами будемо діяти за обстановкою, але грати в будь-якому разі треба заради перемоги. Це неофіційні ігри. Тож для тренерів буде можливість подивитись, хто і як грає, аби в майбутньому не збирати нашвидкуруч команду перед офіційними матчами.