Чердак: «Багато тренерів у дорослому хокеї не вчать гравців, із Сеукандом усе по-іншому»

Володимир Чердак – один із найдосвідченіших хокеїстів української національної першості. На його рахунку два чемпіонських титули в складі «Донбасу», а також звання найкращого бомбардира й найрезультативнішого гравця турніру, яке він здобув у статусі капітана харківського «Динамо». Наразі він проводить уже шостий сезон в Україні, захищаючи кольори «Маріуполя». Про перспективи новоствореної команди, несподівані «карантинні» втручання та цілі на сезон – в інтерв’ю з пресслужбою Федерації хокею України.

-       Жорсткий локдаун упіймав тебе під час завершення сезону в «Кременчуці». Як розвертались події в клубі, коли все спортивне життя зупинилось, і яка була твоя реакція на це? 

Ми якраз готувались до півфіналу з «Білим Барсом», але одного дня до нас у кімнату на базі прийшли тренери й сказали, що чемпіонат призупинено на невизначений термін. Тож усі зібрали речі й роз’їхались по домівках. Так я опинився вдома не в найкращій атмосфері: мав би ще півтора місяці грати, а довелось місяць сидіти вдома і майже нікуди не виходити.  

Вдома намагався себе підтримувати у формі, іноді виходив на пробіжки, займався на стадіоні. Але все одно це траплялось не так часто, як хотілось. Узагалі сезон вийшов для мене дуже енерговитратним – і морально, і фізично. Тож перший місяць я намагався відпочити, залікувати всі дрібні травми. Згодом уже почали збиратись із хлопцями в Харкові, орендували лід. 

-       Новий сезон ти розпочав із дебютантом національної першості – «Маріуполем». Чому не залишився в «Кременчуці»?

Влітку визначали, хто гратиме в «Кременчуці», а хто – ні. Спочатку щодо мене розмов не було, але потім мені зателефонував Олександр Савицький. Хочу зазначити, що дуже його поважаю, бо він завжди висловлює тобі все в обличчя, не намагається говорити те, що ти хочеш почути, а завжди каже так, як є. Він зазначив, що має намір поборотись із «Донбасом» у прийдешніх іграх, тож планує підсилитись легіонерами. На моє місце була висока конкуренція, ми розійшлись. І уже через два дні мені зателефонував Олександр Сеуканд і запропонував перейти до «Маріуполя». Я погодився без вагань, адже вже працював із цим спеціалістом.

-       Які сильні сторони ти виділяєш в Олександра Сеуканда як тренера? Яка специфіка його роботи?

Він був у хокеї стільки, скільки більшість із нас ще не прожила. Він знає все за тебе наперед, дуже добре розуміється на психології гравців, може віднайти підхід до кожного. Розуміє, на кого треба крикнути, кого підбадьорити, показати, що в нього вірять, дати проявити свою майстерність. У нього можна багато чому навчитись. 

Вражає його професіональне ставлення до хокею. Те, як він бачить гру. Він намагається донести всім хлопцям своє бачення. Розжовує до таких дрібниць, що навіть діти зрозуміли б. Багато тренерів у дорослому хокеї нічому не вчать. Вони мають «матеріал» – гравців – і з ним їм треба досягти результату. Якщо за місяць ефективних змін не відбувається, то цього хокеїста списують. Олександр Юрійович же хоче навчити людину, навіть якщо конкретно в цей момент вона не має великих результатів. Він хоче добитись результату саме від цієї людини. Це його сильна якість. 

Я впевнений, що Сеуканду було б зручніше працювати з дорослими, бо їх фактично нічому не треба вчити. Але дуже добре, що він працює з молоддю, передає їй свій багаж знань і досвіду. 

-       Незважаючи на те, що «Маріуполь» – новачок чемпіонату, склад у вас доволі зіграний і добре знайомий – ви так чи інакше майже всі грали одне з одним, навіть в одних командах. Як тобі колектив, що підібрався? 

У цьому клубі є не тільки ті, із ким я вже грав, а й ті, із ким я товаришую поза льодовою ареною. Початок сезону у нас вийшов не дуже вдалий. Доводиться багато говорити, розбирати різні моменти. Плюс – у нас в команді є й нові хлопці, ми шукаємо підхід і до них. Дійсно, у нас дуже цікавий склад. Зараз ми не показуємо і близько той хокей, який могли б. На це є певні причини. Відчувається тиск, бо всі очікують від нас хорошої гри. Думаю, спочатку ми наб’ємо шишки, але потім разом із тренерським штабом знайдемо правильний вихід із цієї ситуації. Ми здатні виконувати завдання вищого рівня, аніж просто бовтатись унизу турнірної таблиці. 

-       На твій погляд, скільки часу може піти на «розкачування»?

Усе залежить від того, як ми психологічно сприймемо невдачі на старті. Якщо зараз мобілізуємось, то багато часу не знадобиться. Як мені здається, то в кінці листопада буде зовсім інша гра. Це ж залежить і від загальної форми колективу. Наприклад, лідери «Краматорська» до переходу в команду тренувались у складі інших колективів. Зокрема, Севастян Карпенко, що виступав із «Донбасом» у плей-оф. У нас же більшість гравців із березня не мали ігрової практики. Ще немає ігрового ритму. У нас всі п’ятірки поки вибудувані так, що хлопці ще не грали дуже багато один з одним. Як тільки зв’язки почнуть працювати, як тільки хлопці повірять у свої сили, то все встане на свої місця.

-       Яке ставлення до хокею в Маріуполі? Відчуваєш, як росте його популярність? 

У нас тренування на ковзанці з 10:30 і до 12:00. Весь інший час лід зайнятий – тут нескінченний потік людей. На фудкорті часто є глядачі, що спостерігають за нашою роботою. Відчувається, що є ажіотаж. Багато хто хоче потрапити на матч. Тут по-європейськи зроблена ковзанка. Поки що не вистачає трибун – їх дороблять у 2021-му. Вони будуть розраховані близько на 1300 глядачів. Думаю, що в Маріуполі арену повністю заповнюватимуть.

-       Ти сам із Харкова, але провів чимало часу, граючи закордоном і в інших містах України. За чим найбільше сумуєш, коли не вдома?

Я дуже люблю своє місто. Сумую за Харковом, за рідними та близькими. Авжеж, цього не вистачає. Але я вже настільки звикнув до цього. Із 16-ти років я в постійних роз’їздах – у цьому віці я вирушив грати до Санкт-Петербурга. Повернувся ж до України вже у 19 років, причому одразу потрапив до «Молодої гвардії» в Донецьку. 

Півтора року я грав у Харкові у «свідомому віці». Нарешті відчув, як це – «грати вдома». Узагалі мені здається, що коли в першому сезоні з «Динамо» працював Олександр Сеуканд, нам вдалось реанімувати харківський хокей – як серед гравців, так і серед вболівальників.

-       На твій погляд, наскільки великий потенціал має Харків як «хокейне» місто? 

Не розумію, чому в Харкові немає професійної команди, адже в цьому місті така велика кількість молодих і талановитих гравців. Саме з харківських хокеїстів можна було б зробити дуже потужний клуб – він би точно боровся за медалі національного чемпіонату. 

У нас дуже хороші тренери, що спеціалізуються на дитячому хокеї. Але дуже багато гравців йдуть зі спорту під час перехідного періоду – із дитячого в молодіжний і з молодіжного в дорослий хокей. Із дорослішанням дитини занадто великі фінансові витрати лягають на їхніх батьків, а кар’єрні перспективи доволі нечіткі. Не вистачає підтримки ззовні на цих етапах – від меценатів і міської ради. Можливо, коли закінчу кар’єру гравця, займатимусь цим питанням у Харкові. 

-       Наостанок хотілось би знову повернутись до обговорення нинішнього розіграшу чемпіонату. Чим цей сезон особливий для тебе?

Я хотів би, аби цей сезон став для мене перезавантаженням. У мене було багато моментів останні два роки, які б мені не дуже хотілось згадувати в контексті гри та біля хокейних моментів. Зараз у мене все добре, я відчуваю повну довіру тренерського штабу, у нас хороша команда. 

Зараз я – капітан, і мені дуже важливо, аби клуб перемагав. Не буду приховувати, що я завжди багато думав про свої особисті показники. Але з віком розумієш, що команда має бути на першому місці, а потім – твої особисті амбіції. Тож цьогоріч, як капітан, я спробую зробити все, можливо, навіть завдавши шкоди собі, аби ми заграли. Мені дуже важливо, аби в Маріуполі полюбили хокей. 

Сезон на нас очікує дуже цікавий. Кожна команда «кусається» одна з одною. Якщо чесно, то не пам’ятаю такого, щоб усі вісім команд чемпіонату України так рівно між собою грали. Можливо, ще коли була Професійна хокейна ліга в 2011-2012-му роках. Думаю, це буде один із найцікавіших чемпіонатів за весь час незалежності України. 

-       Хто, на твою думку, буде серед головних фаворитів? 

Думаю, що в майбутньому якраз «Маріуполь» зможе записати себе до фаворитів національної першості. Наш клуб має дуже великі амбіції – і не лише в цьому сезоні. Клуб ставить перед собою максимальні цілі. Так, ми розуміємо, що нам необхідний час, адже команда складалась із нуля. Та й не лише вона. Персонал клубу, лікарі, адміністратори, люди, що обслуговують льодовий майданчик – більшість із них ніколи не мали справу з хокеєм. Ясна річ, ми не хочемо довго «розгойдуватись», ховаючись за тим, що «ми – нова команда». На це нам потрібно буде близько двох місяців, після чого, думаю, ми вже покажемо, що «Маріуполь» – єдина і ціла команда. Починаючи від тих, хто працює в клубному буфеті, завершуючи гравцями на льоду. Саме тоді буде результат.