Тренери "Крижаних Вовків" діляться своїми спогадами стосовно сезону, що минув.

-Руслан Віталійович і Ігор Миколайович, які ваші, загальні враження від сезону?
 
-Борисенко: це був вже третій сезон, в якому взяли участь «Крижані Вовки» , і, з нашої точки зору: найбільш вдалий за усіма показниками.
-Архіпенко: «регулярка» промайнула як на одному диханні, колектив з першої до останньої гри знаходився «в тонусі».
 
-Наскільки ви задоволені комплектацією команди і рівнем гравців, які були у вашому розпорядженні?
 
-Борисенко: мабуть, немає такого тренера, який би був на 100% задоволений загальним рівнем гравців і не прагнув би  підсилити певні позиції чи мати в своєму складі якихось топ-зірок, але ми мали працювати з хлопцями, які були в нашому розпорядженні, намагаючись досягти максимальних результатів і виконувати завдання, які ставило перед нами керівництво команди. В цілому: я вдячний кожному з гравців з якими ми пройшли пліч-о-пліч цей сезон й хочу вірити в те, що нам вдасться зберігти склад команди на наступний рік.
-Архипенко: колись, можливо, я зможу написати "мемуари", про те, як формувалась команда, як знаходились гравці на ті, чи інші позиції, хто пробивався в основний склад, хто, навпаки, «сходив з дистанції», хто одразу розумів, що від нього вимагають тренери, хто навпаки, тільки з часом інтегрувався в малюнок гри.
 
-У складі «Крижаних Вовків» в цьому сезоні представники яких тільки країн не грали в цьому сезоні: Росії, Білорусі, Швеції, Казахстану, навіть США, чи не розкриєте таємницю: як ці хлопці потрапляли до вашої команди і чи не має бажання виділити когось з легіонерів?
 
-Борисенко: ще раз підкреслює: ми були єдиною командою і моє завдання були знайти ключик, підхід до кожного з виконавців, що в кінцевому результаті працювало б на результат. В цілому, кожен з легіонерів відіграв свою, доволі значну роль в житті нашого колективу і, будемо відверті, не пас задніх на льодовому майданчику.
-Архипенко: всі гравці з "закордонними паспортами" підсилили наш колектив, і ми дуже всім вдячні. Вони повністю віддавались грі, в цьому аспекті жодних зауважень до гравців не має. Інше питання, що інтеграція в наше суспільство, наш український хокей, стосунки поза ковзанкою у різних хлопців проходили по різному, мабуть, реалії нашого звичайного буття для декого (особливо для гравців з далекого зарубіжжя) були достатньо важки і, навіть, несприятливі.
 
-«Вовки» значно додали до кінця сезону, за рахунок чого вдалося досягти такого прогресу?
 
-Борисенко: в першу чергу, це постійна, системна і перманентна робота з психологією гравців. Після кожної гри ми робили «розбір польотів», розбираючи попередню гру і аналізуючи помилки, яких припускались наші хокеїсти з подальшим причинно-наслідковий зв'язком з точки зору кінцевого результату. Кінцевого в цьому ігровому епізоді, в цій зміні, в цьому періоді, в цьому матчі. Ми методично, монотонно, крок за кроком йшли до нашої мети, намагаючись донести нашу хокейну філософію до кожного з гравців.
-Архипенко: давайте будемо відверті: наша команда не була тим колективом, де можна було б натиснути на гравців з позицій їх зарплати, пунктів  контракту і якихось захмарних умов, в яких би хлопці знаходились. Умови, скоріш, були, доволі спартанські, але, з самого початку, ми зі всіма хлопцями провели відверті розмови стосовно їх перебування в нашій команді, завдань, які перед ними будуть ставитись і перспектив подальшого розвитку і команди в цілому, і кожного з гравців окремо. Головне, що керівництво команди могло забезпечити кожному з гравців - це знаходження «в процесі», «в грі», створення умов, за яких би професійні хокеїсти не втратили сезон.ладало надзусиль, щоб «Вовки» мали можливість не просто відбувати номер на ковзанці, але й ставити амбітні завдання, демонструючи змістовний, цікавий хокей. Всі усвідомлювали, що наш колектив - єдиний, який вже третій сезон поспіль представляє столицю на Хокейній мапі України, тому й вимоги до нас у київського вболівальника були відповідні.
 
-Ви встигли відіграти регулярний чемпіонат і перший етап плей-офф, розіграш чемпіонату України був припинений одразу після третьої гри з «Білим Барсом». Як була сприйнята звістка про припинення чемпіонату в колективі? Які подальші кроки планує керівництво клубу?
 
-Борисенко: ми не виконали наше завдання, не досягли мети, яку поставив президент клубу, а саме: пройти «Білий Барс» на першому етапі плей-офф, тому, до цієї сумної новини наступного дня, і ми, і вся хокейна спільнота, отримали ще одну: призупинення розіграшу чемпіонату Української хокейної Ліги. Зрозуміло, що акцент життя людства змістився зовсім в іншій вимір і професійний спорт є невід'ємною складовою світових процесів, тому було б, трохи дивно, якби ми робили вигляд, що нічого не відбувається і продовжували грати в хокей, але, з іншого боку існуюча ситуація аж ніяк не додає впевненості у завтрашньому дні: існування команди - це не дешева іграшка а, навпаки, доволі, фінансово витратна складова для власника клубу і тому, станом на сьогодні, спрогнозувати майбутньє команди, наші подальші кроки і перспективи на наступний сезон дуже важко. Ми, без жодних сумнівів, не хотіли б випадати з процесу, але, як ви розумієте, багато що залежить не від нас.
-Архипенко: ми ще не мали розмови з президентом клубу, гадаю, що майбутнє команди можна буде спрогнозувати паралельно з розвитком подій у світі і країні в цілому. Впевнений, що ані наше керівництво, ані тренерський штаб, ані гравці команди, не хотіли б залишитись осторонь нашої улюбленої гри. Але час все покаже.
 
-Дякуємо вам за співбесіду і бажаємо подальших вдалих виступів в чемпіонаті України в наступному сезоні.